— А ето в рублях?! Почему так дорого?! Оце сьогодні стала свідком лагідної українізації. Таке шоу було
Це ж треба було таке побачити, ще й не десь, а на звичайнісінькому базарі, серед білого дня. А де ж іще, як не там — базар, то ж, як казала моя бабця, центр народного життя і сварок
Я, значить, зранку вирішила піти по ягоди. Донька моя, Марічка, вже тиждень мені вуха прожужжала, що хоче лохини з медом. У неї це якийсь особливий літній ритуал — лохина, мед і мультик. Ну, думаю, піду, гляну, що там по чому, бо чула, що якраз завіз був.
Прийшла, дивлюсь — і полуничка є, і малина, і смородина, і навіть лохина. Підходжу до прилавку, стоїть жіночка така, приємна, в хустині — видно, своя. Кажу їй:
— Добрий день, а скільки у вас 100 грам лохини?
— Ой, донечко, як на лохину, то бери одразу більше! 125 грам — 100 гривень, ну а за кіло — 700. Солодка, свіжа, вчора тільки зібрали.
Я вже й спробувала — ну дійсно, мед, а не ягода. Думаю, візьму пів кіло, не збіднію. І тут, ззаду якась жіночка встряє:
— Сколько-сколько?!
Я аж здригнулась. Обертаюсь, стоїть така — видно, не місцева. З вигляду років за сорок, губи нафарбовані, одягнута яскраво.
Продавчиня — звати її Ганна Миколаївна, вже потім дізналась — спокійно так відповідає:
— 700 гривень за кіло, пані.
А та далі:
— А ето в рублях?! Почему так дорого?! Ви чё, офігєлі?!
Я вже трохи очі витріщила, бо думаю: ну, буде шоу. А Ганна Миколаївна, спокійна, як танк, але з таким твердим голосом каже:
— Пані, це базар у Львові, не в Тулі. Тут у нас ціни в гривнях. І мовою ворога ми не спілкуємось. Бруднити язик тим — то не для мене.
А та далі на своєму:
— Да как ето?! Ето ж дискримінація! Я буду жаловаться! Вы ущемляєтє права русскоговорящих!
Ганна Миколаївна навіть не моргнула:
— То для вас, шановна, і за тисячу можу продати. Або нічого не продати — маю право.
Та ще щось покричала, покричала й пішла. А я стою, посміхаюсь. І люди навколо стоять — то хто пирснув, хто головою похитав. Така… лагідна українізація, розумієте? Без крику, без батога — просто гідність.
Я дякую Ганні Миколаївні, беру пів кіло лохини, вона ще й медом ложечку пригостила “для донечки”, каже. Йду додому, а в голові одне: от би таких Ганн Миколаївн побільше. Бо отак, по трішки, з базару починається справжня незалежність.
