Все буде Україна

Таке питання сини вчора отримали в роздягальні

басейну.

— Ну вочевидь - не всі. Ми ж українською говоримо, - резонно зауважив Степан у відповідь (ма бой))))Взагалі, таке питання "Ви звідки?" ми чуємо майже щодня, як виходимо за хвіртку свого двора. Зазвичай доброзичливе. І далі обовʼязково

оце здивування...

Днями слухала у подкасті "Перефарбований Лис" цікавезне інтервʼю з очільником культурного проєкту MarMur Романом Алімаскіним. І от він цікаву думку висловив, прямо в серденько: "Щоб бути українцем, треба не боятися смерті. Бо для того, щоб виростити нову ідентичність, треба відмовитися від старої. А це своєрідна смерть".

Так і є.

Коли ми вирішили перейти на українську, я відчувала, що втрачаю себе. Ту себе, до якої звикла, ту, яку плекала. Бо це ж не тільки мова, якою зі мною говорила мама і якою я говорила з дітьми. Це вся культура - музика, на якій я росла, кіно, яке я цитую, книги, які мене сформували.

Було страшно. Але необхідно.

Потроху ми почали формувати нове культурне

поле довкола себе і нових себе. І от всього два роки минуло - і діти сприймають як материнську мову вже українську. Ну бо саме я завжди говорю з ними цією мовою. І проблем з якісним контентом нема. Української музики, літератури і кіно, подкастів і каналів - неймовірна кількість офігенної якості. Не вистачає часу послухати-

почитати все, що хочеться! А ще ж класика, яку

давно час для себе перевідкрити... Мені соромно, що я роблю це тільки зараз - читаю

Хвильового і Підмогильного.

Взагалі мені багато за що соромно в питанні самоусвідомлення та ідентифікації. Якщо коротко

- за те, що я так довго гальмувала і щиро думала, що "какая разница" і "так сложилось" і

"вне политики". І хоча я усвідомлюю, що моя поведінка - плід ретельно спланованої довгострокової політики сусідньої держави, зняти з себе відповідальність теж не можу. Вибір був, а те, що я його не бачила і не усвідомлювала його важливість - не звільняє мене від відповідальності...

Про конструктивний сором і внутрішню деколонізацію раджу послухати випуск нового подкасту Мариам Найєм та Валентини

Сотникової "Деколонізаторки" (їхній проєкт "Де ми?" я вам тут вже радила). Запрошений гість

першого випуску - Вася Байдак. Дуже

терапевичний, легкий і водночас глибокий

подкаст.

А про "Місто", яке зараз читаю, я обовʼязково напишу окремо. І про місто Запоріжжя, в якому