Все буде Україна

За пʼять років повернулися, і заробили навіть більше, ніж планували. Тоді мій Микола й запропонував: 

• Може не будемо марно гроші витрачати, а купимо квартиру. Здамо їІ, матимемо гроші додаткові. Продати завжди можна!
• А чого б і ні! Гарна ідея.

Погодилась я з чоловіком. Мріяли ми, як на пенсії будемо разом подорожувати, чимало планів мали. Та чоловік не дожив до цих часів. Помер раптово від інфаркту. Донька тоді вже доросла була, університет закінчувала. Квартиру я здавала і гарні гроші з оренди мала. Щось

збирала, щось витрачала.

А тоді Оля заміж зібралась. Привела зятя і

сказала:

Мамо, чого ж ми будемо орендувати житло, як

у тебе є квартира. Пусти нас туди?

Що ж для доньки не зробиш. Хоча за оренду платили гарно - 5 тисяч гривень. Погодьтеся, це

не мало. Після весілля діти заїхали у квартиру.

Почали обживатися. Та за кілька років я збагнула

- поганого чоловіка знайшла собі Оля. За цей час він навіть не подумав ремонт зробити. Якби ж то

хоч заробляв нормально. Але де там? Мав

посередній заробіток і кращого не прагнув. Та найбільше мені не подобалось, що жодного разу, коли я просила допомогти - молоді не

погоджувались. Зять казав, що дуже зайнятий, а

доньку треба місяць просити, аби приїхала.

А вік в мене вже такий, що на пенсію скоро, допомога не завадить. Якось я вирішила з

донькою поговорити про все це.

- Оля, послухай, я вам квартиру дала, зять на

все готове прийшов. Ви мали б трохи вдячні бути.

Хоч час від часу мені допомагайте!

- Мамо, не будь егоїсткою. Знаєш, як зараз важко молодим! Часу бракує, грошей теж!

Зараз і справді усім не легко. Та діти могли тижнями навіть не дзвонити та не питати, як я.

Тож вирішила я подивитись, чим вони так зайняті.

Якось на вечір приїхала до них без

попередження. Дивлюсь - зять сидить за

компʼютером, грає там у щось, донька серіали дивиться, онука сама собі грається. У квартирі, безлад страшний, всюди речі розкидані, брудно.

Думаю, може так вийшло. Минуло кілька днів і я знову приїхала - картина аналогічна. Тоді я

спитала доньку:

— То чим ви так зайняті, що мені ніколи

допомогти не можете?

- Мамо, ти розумієш, хочеться ж і відпочити.

Час минав, та нічого не змінювалось. Оля ще й почала мені онуку залишати мало не через день.

Тим часом я на пенсію вийшла. Нарахували мені копійки 6 тисяч. З них три я витрачала на комунальні. От і думайте, як можна вижити на решту. Я вже мовчу про якісь розваги та відпочинок. Одного разу я не витримала, в розпачі розповіла все подрузі. Вона відразу

запропонувала:

Послухай, квартира ж твоя. Вижени дітей і

все! Знову здавай.

• Та як я можу?
• А ось так. Вони твого добра зовсім не цінують, тобі не допомагають. Або нехай оплачують

оренду.

Мені навіть думати про це було важко. Та тоді стався випадок, котрий все змінив. В ці спекотні дні я сама пішла на ринок. Скільки просила доньку піти зі мною, аби нести допомогла, вона відмовляла. Взяла я не багато - огірочки, помідорки, кабачки, ще молочка домашнього й сиру. Та врешті торба вийшла досить важка.

Дорогою додому мені стало зле. Все через спеку.

Просто посеред вулиці я втратила свідомість.

Допомогли сторонні люди. Мене забрала

швидка.

Прийшовши до тями в лікарні - я відразу донечці

зателефонувала. Та вона сказала, що не може

приїхати, бо в них гості мають на вечір прийти,

треба готувати.

В лікарні мене чотири дні, обстежили, сказали, що є проблеми із серцем. За весь цей час донька лише раз зателефонувала. Тож після повернення додому я вже остаточно вирішила. Приїхала сама до доньки і заявила:

• Ви маєте звільнити квартири, я квартирантів знайшла. Платитимуть навіть більше - 6 тисяч.
• Мамо, ти що? Як так?

  А що я маю робити? З вас ні допомоги, ні грошей! Як помру - отримаєте житло! Утім, як хочете, платіть ви мені і живіть далі.

  Вони почали кричати, що це надто дорого.

  Мовляв, можна дешевше знайти. Згодом

  переїхали на околицю в однушку. На мене ображені страшенно. Та днями я Олі натякнула, як будуть і надалі так поводитись, то й заповіт на них не напишу. Залишу усе тому,

  хто доглядати мене погодиться.

  Як гадаєте, чи могла я інакше вчинити?

  Напишіть нам в коментарях у Facebook!