– І ти віриш, що він тебе щиро покохав? Тобі 64, а йому – 52! Подумай головою! Розмріялась про весілля
– Дорога моя, він жодної спідниці не оминає. А на день народження вашої доньки мені пропонував інтим?
– Як так?
– А ось так, серйозно. Він тебе не поважає зовсім.
Тоді я розлучилась. Переїхала до своєї бабусі, котру це відверто дратувало. Але вибору не було.
Розчарування в чоловіках було таке велике, що й дивитись на них я не хотіла. Вирішила жити заради дитини. І так і робила. За багато років на жодному побаченні не була. Подруги казали, що це вже занадто. Та я нікого не слухала.
Згодом донька виросла, поїхала на навчання. Мені так самотньо стало. Тоді й вирішила до Італії поїхати. Хотіла заробити Каті на квартиру і безбідне життя. Аби вона ніколи від чоловіків не залежала, як я колись. Згодом придбала по квартирі дочці та собі поряд із нею. Далі висилала дочці щомісяця половину зарплати, решту – відкладала на старість.
І ось вісім років тому я повернулась. Катя вже має чоловіка й дітей. На щастя, живуть вони добре, проблем нема. Лишень я їй якось не потрібна. Дуже сумно мені було дома. Наче й гроші мала, та витрачати їх зовсім не хотілось. Почалась в мене депресія. Аби хоч якось розвіятися приходила до доньки, але вона увесь час не мала часу.
І ось якось я сама гуляла в парку і побачила такого гарного песика. Він самий підбіг до мене. А за ним підійшов чоловік, дуже симпатичний і молодший за мене. Ми розговорилися. Сергію було 52 роки. Рік тому рак забрав його дружину. Ми спілкувались весь вечір і домовились наступного дня зустрітися знову. Вперше за багато років мене зацікавив чоловік.
Зустрічались ми пів року, і знаєте, я не мала сумніву, що Сергій добра і щира людина. Він переїхав до мене. А на рік – зробив пропозицію. Все було так романтично – квіти, шампанське, він навіть став на коліна. Я ніколи так не кохала. На радощах прибігла до доньки та показала каблучку.
– Це ще що?
– Ми хочемо розписатися. Навіть невеличке весілля плануємо зробити!
– Слухай, я думала, ти просто розважаєшся?
– Ні, у нас все серйозно!
– І ти віриш, що він тебе щиро покохав? Тобі 64, а йому – 52! Подумай головою! Розмріялась про весілля!
– Невже мене неможливо покохати!
– В тебе є гроші та квартира, от їх він і хоче. Певно розраховує, що ти помреш і йому все залишиться. І взагалі, нащо це тобі треба? Маєш рідних, онуків, от і живи заради них і не шукай пригод!
– Але ж я прийняла пропозицію.
– То скажи, що передумала.
– Я не хочу!
– Тоді знай, як одружишся з ним – до нас не приходь.
Не знаю, як далі бути. Так хочеться нормально пожити на старості. Невже я не заслужила? Кого мені слухати?
