–Я давно вже знаю про татових коханок, про те, що ви живете разом лише заради мене, хоч я цього і не просив, і про те, що ви дано чужі один одному люди. Тому, краще розлучіться і всім від цього буде
Заміж я вийшла ще в 19 років. Так вийшло, що я завагітніла від знайомого, з яким ми навіть не зустрічались. Він запропонував одружитись, щоб дитина мала справжню сім’ю, я погодилась.
Ми весілля не робили, а просто розписались. У нього була своя квартира, яка дісталась йому від бабусі, тому ми відразу почали жити разом. Через пів року у нас народився син.
Спочатку Сергій намагався до мене знайти підхід, щоб у нашій сім’ї все було добре, але я не могла відповісти йому взаємністю. З часом він став все холоднішим. Ми жили разом як сусіди, майже не говорили. Не розлучались, бо син був маленький, не хотіли травмувати. Та й мені нікуди було йти, то ж і терпіла.
Коли Богдану було 5 років, я випадково дізналась, що у Сергія є коханка. Сцен я не влаштовувала, просто не звертала на це уваги. Якогось дня син прийшов додому і каже мені:
– Мамо, чому тато на вулиці якусь тьотю цілував?
– Ти впевнений, що то тато був?
– Так.
– Це якась знайома, мабуть він їй дуже допоміг, от вона і на знак вдячності поцілувала тата. Ти ж знаєш він у нас лікар і рятує життя.
Нічого розумнішого я не вигадала. Ввечері сказала Сергію, що все знаю, але не буду заперечувати проти його стосунків. Чоловік не здивувався.
З того часу наше життя так і пішло я доглядала за сином і домом, чоловік – крутив романи. Так пройшло 10 років.
І от на святкуванні дня народження сина всі гості зібрались за столом, говорили вітальні тости, веселились і сміялись. Десь на середині вечора сказати слово вирішив Богдан.
– Я вдячний своїм батькам, за те, що вони мене виховали і у всьому підтримують. Та ще більше я вдячний, що вони мені показали, якою не має бути сім’я.
– Ти чого синку?
За столом запала тиша.
– Я давно вже знаю про татових коханок, про те, що ви живете разом лише заради мене, хоч я цього і не просив, і про те, що ви давно чужі один одному люди. Тому, краще розлучіться і всім від цього буде легше і краще.
Син піднявся з-за столу і мовчки вийшов. Гості теж помалу порозходились, бо святкового настрою уже не було ні у кого.
Ми з Сергієм і Богданом того вечора щиро поговорили. Син сказав, що в школі всі з нього насміхаються через батькову поведінку, а маму називають «безхребетною», бо вона не може поставити чоловіка на місце. Це все йому набридло, та й вдома атмосфера не краща.
Після цієї розмови я не спала цілу ніч. Виявляється те, що ми думали, що робимо своїй дитині краще, ми робили лише гірше. Не потрібно було все життя мучитись і страждати, бо так треба. Через рік ми розлучились. Син лишився жити зі мною у квартирі, яку Сергій залишив нам, а сам він пішов до коханої жінки. Я теж зітхнула з полегшенням. Тепер спробую влаштувати і своє життя.
