– Як ти старого не забереш – ми його в будинок для літніх відправимо! – Я не повірила, коли мені це сказали. А через кілька років дізналась, що сталося з татом
Він покинув нас з мамою, коли мені було 4 роки, аліменти не платив, десь-колись висилав гроші, так копійки. Мама ж зі шкіри лізла, аби я мала нормальне життя. Хоча дуже сильно переймалась через те, що батько живе собі й біди не знає. Він одружився зі своєю коханкою, власних дітей не мав, та охоче виховував її доньку
Добре пам’ятаю, як одного разу йшла з мамою з музичної додому і зустріла тата, який гуляв з донькою своєї коханки. Він купував їй морозиво, а до мене навіть на день народження не приходив. Тоді я заприсяглася, що в моєму житті його не буде взагалі.
Згодом я виросла і переконала себе, що без тата мені навіть краще. Я вивчилась, здобула професію, а тоді зненацька захворіла мама. Вона так страждала, до останнього дня я її доглядала. А тоді самотужки організовувала похорон. Тоді й наважилась подзвонити татові. Так мені закортіло, щоб хоч хтось рідний був поруч
Він відповів, сказав, що співчуває, а тоді перепросив за те, що не може приїхати. І цим знову розбив мені серце.
– Розумієш, у нас з дружиною путівки в санаторій пропадуть! Вони дуже дорогі. Але зустрінемося, коли я приїду!
– Не варто
Після смерті мами я переїхала до Києва, а тоді вийшла заміж. Життя моє змінилося і згадувати минуле зовсім не хотілося. Я народила чудових дітей, які виростали прекрасними людьми. Та якось в соцмережах мені написала невідома жінка.
– Твій тато геть хворий. Я не можу його доглядати, врешті, він взагалі мені не рідний. Як ти його не забереш – відправлю в будинок для літніх.
Спочатку я не знала, як відповісти та взагалі чи варто. А тоді написала, що не можу допомогти.Згодом минуло кілька місяців, та мені з голови не виходили думки про батька. Я не могла заспокоїтися, поїхала в рідне місто і знайшла його дім. Мені відчинила донька його другої дружини.
Я ж казала, що відправлю його в будинок для літніх! Його тут нема!
Мене дивувала поведінка цієї жінки, врешті батько багато років забезпечував її та її маму. Я поїхала в будинок для літніх і знайшла там тата. Ви не уявляєте, в яких умовах він жив і в якому стані був. Звісно забрати його до Києва я не могла, та відвезла в мамину квартиру. Тиждень я доглядала тата, ми багато спілкувалися, він казав, що дуже шкодує, що так вчинив колись. А тоді я знайшла йому доглядальницю.
Можливо, тато не заслуговує на все це, та я не хочу жити з думками, що залишила його напризволяще. Хто знає, що мене чекає в житті. Скажіть, а як би ви вчинили на моєму місці?
"Ця історія залишила слід у вашому серці? Покажіть це своїм емодзі — нам важлива ваша думка!" 💜, 😢, 😂, 😐
