«... і що б не сталось пам'ятайте — Все буде Україна» ©

Все буде Україна

– Потрібно розміняти квартиру. Ми з Максом так вирішили. – Хіба нам усім місця мало? А коли будуть у вас діти, я буду допомагати. – Ви мені не рідна матір, а тому нам краще жити окремо

– Потрібно розміняти квартиру. Ми з Максом так вирішили. – Хіба нам усім місця мало? А коли будуть у вас діти, я буду допомагати. – Ви мені не рідна матір, а тому нам краще жити окремо

Маріанна любила слухати дивного скрипаля. Він грав у парку. Вперше побачила його тут у тепле вересневе надвечір’я. Сивий маестро грав неймовірно красиві мелодії. Не задля грошей. Футляр був закритий. А на ньому велично всівся кіт кольору стиглої осені.

Маестро мружився від сонця. Рудий кіт також.

У скрипаля було улюблене місце – неподалік альтанки.

Якось зірвався вітер і полив дощ. Маестро зі скрипкою та котом поспішив до альтанки. Як він грав під оркестр дощу! Маріанна ледве втримувала парасолю, але не могла піти. Дивовижний концерт її заворожував…

Одного разу на лавку до Маріанни підсіла літня незнайомка.

– Він грає божественно, – мовила. – Віртуоз…

– Так, чудова музика, – відповіла Маріанна.

– Леопольд Юліанович раніше грав у оркестрі. Викладав у музичному училищі. І дуже кохав свою дружину. Вони майже щодня гуляли в парку. А їхнім улюбленим місцем була альтанка.

– Тому він грає тут…

– Так. Для дружини.

– Де ж вона?

– Там, – незнайомка показала рукою на небо. – Леопольд Юліанович дуже за нею сумує. В нього нікого не залишилося, крім скрипки і кота. Котів любила покійна.

– А діти? У них є діти?

– Ні.

Зі скрипки злетіла мелодія, зіткана з ніжності та ностальгії. Жінки замовкли. На устах літньої незнайомки блукала задумлива посмішка. І Маріанна думала про своє…

Вона вийшла заміж за вдівця. Його донька – Ліда – залишилася без матері зовсім крихіткою. Родина й подруги відмовляли: хіба хлопці перевелися? Чи гандж якийсь маєш? А вона покохала цього молодого чоловіка – з добрим серцем і маленькою дитиною. Хоча, майже всі вважали, що просто пошкодувала обох…

Анатолій старався, аби в його дівчат було все. Багато працював. Згодом із двокімнатної квартири перебралися в нову – чотирикімнатну. Щороку їздили на відпочинок. У сім’ї панували любов, достаток та затишок. Від Ліди не приховували, що Маріанна – не рідна їй матір.

Усе змінилося, коли не стало Анатолія. Він встиг видати доньку заміж. І залишив цей світ.

Якось Ліда заявила Маріанні:

– Потрібно розміняти квартиру. Ми з Максом так вирішили.

– Хіба нам усім місця мало? А коли будуть у вас діти, я буду допомагати.

– Ви мені не рідна матір, а тому нам краще жити окремо.

Маріанну почуте ошелешило. Навіть не знала, що відповісти.

– Твоє рішення не сподобалося б татові, – мовила перше, що спало на думку.

– Неважливо.

– Подумай, чи варто це робити.

– Варто! – Ліда підвищила голос. – Я вже не маленька. Няньки не потребую. І Макс… Йому ніяково у вашій присутності.

– Ти моя донька, Лідо.

– Треба було свою дитину мати, тоді б мали доньку.

– Ми розміняємо житло. Розміняємо…

Маріанна поселилася в іншому мікрорайоні. Квартира на третьому поверсі. Будинок добротний. Але так сумно… Нікого тут не знає. До роботи далекувато. Розрадою став парк. І ще маестро, скрипочка та рудий кіт…

…Маестро грав, поки не настали холоди. Проте ні навесні, ні влітку в парку не було чути його мелодій. Маріанна шукала поміж людей літню жінку, аби запитати, куди він подівся. Та не зустріла…

…Знову рання осінь. Тепла, погідна. Маріанна часто після роботи та у вихідні йде під вечір у парк. Присідає на лавку неподалік альтанки. Чекає маестро зі скрипочкою та рудим котом.

Сивий скрипаль зцілював музикою свою самотню душу. А заодно і її, Маріанину…

Автор – Ольга ЧОРНА, за матеріалами видання “Наш День”

Фото ілюстративне з вільних джерел

Джерело

Все буде Україна