Мама народила її сама від одруженого чоловіка. Той обіцяв покинути дружину, та не зробив цього. А тоді почав всім розповідати, що це взагалі не його дитина. Хоча й мало хто йому вірив. 

Та роки минули, хоча батько Олі був доволі заможним та грошей її мамі зовсім не давав. Вона справлялась сама, як могла. Та жили вони бідно. Фінансів на одяг бракувало, тож доводилось дитині доношувати речі, які давали її мамі родичі.

З Олею я познайомилась у школі. Вона дуже гарно навчалась. Ми стали дуже близькими, добрішої людини для мене в світі не було. Згодом разом поїхали навчатися. А тоді вона закохалась і заміж вийшла. Я ж продовжила навчання. Якийсь час ми спілкувалися лише телефоном. Згодом листувалися. І якось Оля написала, що чоловік її покинув з дитиною. А все тому, що в дівчинки діагностували захворювання, котре спричиняло відставання в розвитку. Йому такі проблеми були ні до чого, тож до іншої пішов. Так сумно стало через те, що вона повторювала долю своєї мами

Колишній навіть аліментів не платив, врешті втік за кордон, коли вже війна почалась. Оля залишилась зовсім сама. Ще й мама її померла кілька років тому. Роботу мала, та платили там копійки, а шукати іншу вона змоги не мала через хвору донечку В мене життя інакше склалося. Я багато працювала і отримала запрошення на роботу в Німеччину. Якийсь час там була, доволі непогано влаштувалась. А тоді отримала керівну посаду в компанії в Києві. Та після повернення я спершу приїхала в рідне місто і навідалась до Олі.

Вона не чекала гостей і кинулась шукати, чим мене пригощати. Та в холодильнику не знайшла нічого.

 – В мене лише хліб є і варення!

 – Це ж смакота чудово. 

Вона заварила чай з ромашки, адже іншого зовсім не мала. Ми чудово спілкувалися, та я не могла не помічати бідності, в якій вона жила. Я знала, що вона розумна і працьовита, її провини в цій ситуації зовсім нема А з батьком своїм ти не спілкуєшся? Може варто йому розповісти, як тобі важко!

 – Я йому дзвонила, не заради грошей, а просто хотіла з онукою познайомити. Та він відмовився. Сказав, що знати нас не хоче! Тож доводиться мені постійно позичати, де лише можна.

Якоїсь миті Оля вийшла, їй хтось подзвонив і я швидко замовила вечерю в ресторані. За пів години її доставили. Ми всі разом сіли й смачно поїли. Потайки я поклала на полицю 5 тисяч гривень. Думала, Оля не помітить. Та вона побачила.

 – Що це? Не треба! Ти що? – Це дрібниця! Я тебе не покину, ти не одна! 

 – Але я не зможу повернути!

– І не треба! Я не прошу!

Вона так міцно мене обійняла. Сльози бриніли в її очах. Я пішла, та в серці залишився осад. Неодмінно допомагатиму Олі ще. Такі люди не мають залишатися наодинці зі своїми проблемами. Вона стане на ноги, я впевнена. І хто знає, можливо, скоро допомагатиме вже мені! А ви що б зробили на моєму місці?

"Поділіться своїм настроєм після прочитання! Яке емодзі найбільше відповідає вашим почуттям зараз?" ❤️, 😠, 😢, 😄 — виберіть те, що резонує з вами