Ми з чоловіком разом вже досить давно, торік відсвяткували десяту річницю весілля. У нас двоє дітей. Всі ці роки ми тулилися в орендованій квартирі. З малюками було дуже важко.

Назбирати в наші часи на власну квартиру, самі знаєте, майже не реально. Та ми все ж відкладали гроші. Раптом помер дідусь мого

Кості. Він жив один у квартирі в центрі міста, та мав маленьку дачу за містом. Будиночок був в жахливому стані. Адже останні роки дід не мав

здоров'я доглядати за ним.

Заповіт дід не оформив, тож ми вирішили самотужки розділити майно. У Кості є рідна сестра Світлана. Вона з сімʼєю проживала в іншому місті, та раптом приіхала.

• Квартира має бути моя. Ми переїдемо, адже я хочу розлучитися з чоловіком. Мені важко. Одна з дітьми. Не можу ж я на вулиці залишитись.
• Але ж квартира значно дорожче за дачу. До

того ж вона в самому центрі! Продамо і поділимо гроші. Купимо дві невеличкі квартири на околиці.

— І що, я з дітьми житиму чортзна-де в однокімнатній конурі?

Тут сестра зчинила такий скандал, що чули всі сусіди. Костя має мʼякий характер, він не полюбляє сваритися. Тож врешті уступив квартиру, а ми забрали собі дачу.

На вихідних ми усією сімʼєю поїхали дивитись будинок. Та на ділянці побачили якийсь сарай з

проваленим дахом. Але яка ж природа там була!

Чудовий садок, велика ділянка землі та гарна

асфальтна дорога до самого двору.

• Я 6 тут жила. На автівці всього десять хвилин їхати до міста. Хіба ж це відстань?
• То побудуймо будинок. Нащо нам ті квартири?

Ми вирішили, та за кілька тижнів почали будівництво. Усі заощадження витратили на будівельні матеріали та заплатили бригаді.

Врешті довелося ще й кредит взяти. Та ми були щасливі. Все вийшло так, як ми мріяли. Будинок просторий - 5 кімнат, велика кухня.На входини запросили усіх родичів. Приїхала й свекруха з зовицею. Уявіть мій подив, коли в будинок зайшов і чоловік Світлани. Вони не розлучилися, він приїхав до них, а квартиру, в якій вони раніше жили, здали в оренду. От хитруни.

• Ого, нічого собі. Ви як пани тут влаштувались!
• Ти й не уявляєш, скільки сил і грошей ми витратили на будівництво.

Ми сіли вечеряти, та розмови про будинок тривали. Син Оксани знайшов в мережі

оголошення, в якому продавався будинок

неподалік. Його вартість була захмарна.

- О, так ви нас надурили. Ще й наче

сперечалися. Ми спадок не чесно поділили.

- Що? Так ти ж сама квартиру хотіла!

- Я ж не знала, який тут ласий шматок? Ти скористався цим.

Костя кипів від злості. Ніколи досі його таким не

бачила.

- Ти бачила, що тут було. Сарай! Це все ми власними силами зробили. А ти нахабно квартиру

забрала, ще й збрехала, що розлучаєшся. Совісті

в тебе нема!

— Ви маєте віддати будинок. Забирайте собі ту

задрипану квартиру.

Наше свято перетворилось на суцільний жах. Я не витримала, адже вважаю, що діти не мають бути свідками такого.

— Шановні гості, вечірку завершено. Идіть додому.

Моя фраза обурила свекруху.

• Ти мене виганяєш?
• Я виганяю всіх.

Гості почали збиратися. Світлана кричала, що звернеться до суду. Її діти ображали моїх і стверджували, що скоро переїдуть в цей будинок.

Свекруха сварила Костю, наче маленького

хлопчика. Врешті всі пішли. Та залишився важкий осад. Як близькі родичі можуть бути такими? Що нам тепер робити? Як спілкуватися з

ними?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки

"Пошепки". Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими

читачами. Надсилайте на пошту

poshepky.com@gmail.com

Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим

почуттям:

ЧИ

. Ваша реакція має

значення!