– З онуками завжди теща має сидіти, так заведено! – Нахабність зятя мене дивує. Вирішила пояснити йому, що до чого
Моя Оля зростала дуже доброю дитиною, та вона дуже змінилась, коли зустріла Ігоря. Він дуже цинічний, прямолінійний. Щойно вони побралися він прийшов до мене й заявив:
– Так, ви маєте з нами помінятися квартирами. Нащо вам три кімнати. А в нас діти будуть, місця мало!
Я тоді пристала на їхню пропозицію, дуже хотіла допомогти. Та й насправді нащо мені одній таке житло. В однокімнатній цілком затишно і комунальні менші.
Та це був лише початок. Донька увесь час дзвонила мені і просила допомогти. Часом грошима, або ж фізично.
– Мамо, то всі так допомагають. Насті мама будинок допомогла збудувати і зараз з дітьми сидить.
Згодом Оля народила доньку, а тоді синочка. Зараз вона вагітна втретє. Пішла на це, аби чоловіка не мобілізували. От лишень з дітьми він зовсім не сидить, хоча й не працює тимчасово. Натомість щотижня мені їх привозить на цілісінькі вихідні. А коли хтось захворіє, то й в будні.
– Ти не думаєш, що я теж можу заразитися?
– Нічого, у вас імунітет сильніший! То все дитячі хвороби.
За ці кілька років я так стомилася – словами не передати. Вирішила серйозно з молодими поговорити. Врешті свати теж в місті живуть, їх двоє, чому не допомагають. Вони то в театр, то в кафе, живуть у своє задоволення.
– Давайте ми будемо чергуватися хоча б. Тиждень малі в мене – тиждень в сватів!
– Не вигадуйте! Онуків завжди теща допомагає доглядати! Так заведено. Батьки ж дуже зайняті, їм ніколи!
– Ну, тоді і я часу не маю!
Зять образився. Минуло кілька днів і мені зателефонувала Оля. Вона гірко плакала:
– Мамо, як ти можеш зі мною так чинити? Я скоро здурію з цими дітьми!
– Доню, але це ж ви вирішили створити сім’ю! Ви схотіли третю дитину! Нехай чоловік тобі й допомагає. Якщо на фронт вже не пішов!
Не говорять тепер молоді зі мною. Сподіваюсь, що це минеться. Але ж я якось мушу їм пояснити, що я не нянька для їхніх дітей. Чи не так?
