В третьому класі ведемо усіх дітей на перше причастя. Влаштовуємо гарне і пишне свято. Усі гарно вдягаються, приходять батьки. А після таїнства ми разом святкуємо, фотографуємось й радіємо.Взагалі в нашій школі до віри особливе ставлення. Щодня ми починаємо день з молитви. А ще проводимо факультативні заняття з християнської етики. Діти дуже полюбляють їх, адже ми вивчаємо не лише Святе письмо, але й виховуємо і дітях людяність, доброту. Як на мене, в сучасному світі цього так бракує. І ось ми вчергове готували клас до причастя. Діти чекали цього понад усе. Та раптом до школи прийшла одна матуся. Її донечку звали Люда і в нашу школу вона прийшла всього рік тому. Раніше вона жила в Дніпрі, а ще до того в Лисичанську. Дитина дуже хороша, її прекрасно прийняли інші діти. А головне, всього за рік вона почала говорити щирою українською, захоплюється історією України та літературою. Я, як вчителька, можу сміливо стверджувати, що захоплююсь цією дитиною і тим, як вона змінилась.

З мамою Люди за весь рік я спілкувалась лишень раз. Вона ніколи не пише в батьківських чатах і не реагує на мої повідомлення. А тут раптом прийшла, ще й відразу було видно, що вона розлючена.

– Что ето ви прідумалі? Пачєму у родітєлєй не спрашіваєте разрєшение на еті рєлігіозние собранія?

 – Що ви маєте на увазі? Ми завжди так жили! Ніхто проти не був.

 Зачєм рєбьонку голову рєлігієй забівать? Кому ето прічастіє надо?

 – Ми ж нічого не нав’язуємо, а вчимо дітей бути добрими та чесними людьми. Та й Люді наші заняття дуже подобались!

 – Ві какиє-то фанатікі! Ето нарушеніе констітуціі! Моєй дочкі там нє будєт!

Вона кричала на всю школу. Інші вчителі зібрались. Почали мене захищати. Людочка плакала і просила маму, казала, що хоче з іншими дітками йти до причастя. Та вона не слухала. 

 – Я буду жаловаться в Мінісєрство! – не замовкала мама Люди.

Врешті нам довелося випхати їх обидвох зі школи. Та насправді мені так шкода цієї дитини. З такою мамою їй житиметься зовсім не просто. Я навіть думаю, що ми, як вчителі, мали б звернутися до соціальної служби. Адже мама не враховує побажання своєї дитини. Як ви гадаєте: нормально це чи ні?

✨ Чи були у вас подібні моменти в житті?