Все буде Україна

Мамі мого чоловіка 81 рік. Зараз я з нею майже не спілкуюся, але вона сама винна. Ми з чоловіком прожили майже 30 років, з них 25
років я намагалася бути хорошою невісткою для матері чоловіка. Але як не старалася, так і не отримала її любові або хоча б доброго ставлення.
Я вийшла заміж дуже рано. Одружилися ми з чоловіком, коли мені було всього 17 років, я ще школу закінчувала. Виростила чотирьох
дітей, завжди була в батьківському комітеті. Була депутатом сільради. Але все одно була поганою в очах свекрухи.
10 років тому, коли захворів свекор, чоловік працював, а я доглядала за ними. На той час батькам чоловіка було по 71 і 72 роки. Поки
був живий свекор, свекруха ще стримувалася, але коли його не стало, то вона розгорнулася з усією силою.
Добре, що в цій ситуації хоч чоловік завжди був на моєму боці. І при ньому вона мовчала. Зате люди навколо говорили, як вона ходить
по вулиці і розповідає різні нісенітниці про мене. І онуків теж. Мені всі говорили: «Як ти її терпиш? Тобі пам’ятник за життя ставити
треба». Але я все намагалася її підкорити хорошим ставленням.
А чотири роки тому не стало мого тата. І я на сороковий день хотіла з’їздити до себе додому, так вона закотила таку сцену, тому що їй
треба було терміново їхати в гості до куми. А машина наша. І бачте, ми повинні її ж і возити. Ось тоді щось і надломилося в мені. Я
зрозуміла, що ця людина ніколи не зміниться, якщо вона навіть в цій ситуації не перейнялася моїм становищем.

Я чекала від неї хоч якогось елементарного співчуття, адже у мене було горе, але виходить, що їй на всіх і на все байдуже. Я тоді сама
захворіла, три місяці виходила з свого стану. Діти як по команді перестали з нею спілкуватися. І ніякі вмовляння чоловіка не
допомагали. Я ж повністю почала її не помічати. Чоловік влаштував їй прочуханку і вона притихла, зараз мовчить, як риба.
Я не забороняю ні дітям, ні чоловікові їздити до неї або дзвонити. Мені просто паралельно її доля і її життя в цілому. Але діти не їздять
до неї і навіть не дзвонять. Чоловік обмежився тільки дзвінками по телефону три рази в тиждень. У неї є ще дочка, вона старша за мого
чоловіка. Так вона вже десять років не їздить до неї і не дзвонить.
Тобто, її рідні діти не хочуть з нею спілкуватися. Вона вже багато років тому перебила горшки з усіма сусідами і ні з ким не розмовляє.
Моїй свекрусі зараз 81 рік. Сили вже не ті. І ось тепер вона раптом чоловікові починає говорити по телефону, що я їй не дзвоню, і внуки
не дзвонять. І що ось вона нікому не потрібна. Я в даний момент просто ніяк не беру участі в її житті. І ніяка тут мудрість не допомогла.
Мені дуже шкода мого чоловіка, вона йому і досі вказує, що він має робити.
Я ніколи не говорила і не скажу чоловікові за неї жодного поганого слова – йому вона мати.
Так що не все залежить від невісток. Я сама вже два рази свекруха, але я не чіпаю своїх невісток, намагаюся їх в усьому підтримати.
Нам нема чого ділити. Та й два рази я вже і теща. І з зятями у мене чудові стосунки. Я можу сказати сміливо, що у мене не четверо
дітей, а вісім, бо вони все звуть мене мамою, і невістки, і зяті. А я їх кличу дочками і синами. Сама пережила багато чого. І будь ти хоч
тричі мудрою і хоч як ти прогинайся, якщо людина погана, такою і залишиться. Її вже не переробити.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Джерело