17 березня – день пам’яті преподобного Герасима Вологодського
У південній частині міста Києва в районі хутора Вільний є урочище Церковщина із залишками давньої чернечої обителі. На межі XI і XII ст. ченці Києво-Печерського монастиря, знайшовши тут декілька печер, заснували нову чернечу обитель. Ще раніше до однієї з тих печер щорічно приходив преподобний Феодосій Печерський і таємно усамітнювався там під час Великого посту.
Якось з Києва прийшов до Гнилецького монастиря майбутній преподобний і став просити братію прийняти його до обителі. Там від старців він отримав послух, а згодом став ченцем з іменем Герасим. Постриг відбувся 17 березня в день пам’яті преподобного Герасима Йорданського, який в 450 році біля Йордану заснував монастир і встановив там надто суворий порядок чернечого співжиття. Сам він, будучи зразком у подвижництві, на весь Великий піст усамітнювався в пустині.
Як бачимо, блаженний Герасим мав для себе два яскравих приклади чернечого подвижництва: преподобного Герасима Йорданського і преподобного Феодосія Печерського, одного з засновників чернецтва на землі українській. Достатньо змужнівши та досягнувши віку, потрібного для отримання священицького сану, Герасим був висвячений на ієромонаха. На той час багато послідовників Києво-Печерських святих Антонія і Феодосія, досягнувши духовної зрілості, відправлялися з Києва проповідувати Слово Боже по інших землях.
Блаженному Герасиму також просяяло тихе благодатне світло на далеку північ. Можна лише уявити собі, якою тяжкою була його дорога з Києва на вологодську землю. На той час про Христову віру там знали лише в загальних рисах і далеко не всі. Отож 19 серпня 1147 року київський ієромонах Герасим зупинився біля впадіння Кайсарового струмка в річку Вологду. Там стояло невеличке поселення, а далі починався густий ліс, в якому на відстані кілометра від річки Вологди і поселився преподобний Герасим, бажаючи залишатися на самоті. У самій хащі побудував невелику келію і благословив це місце, «прорікаючи бути тут граду великому, а в нім святій церкві спорудитися і святителю оселитися» (із тропаря преподобному Герасиму). Дні і ночі він провадив у псалмоспівах і молитвах. Однак не довго довелось йому жити пустельником. До нього почали приходити місцеві жителі. Він щиро горював, що знання в цих людей з християнської віри зовсім мізерні.
Незважаючи на це, він приступив до будівництва, сам рубав ліс, розчищаючи місце для храму. У цій роботі йому мало хто допомагав, а були й такі, що навіть протидіяли. Місцевий землевласник не захотів надати землю під будівництво монастирських споруд. Лише наполегливі умовляння преподобного зрушили справу з місця. Його мужність і стійка віра, а водночас м’якість, доброта і співчуття до простих людей знайшли відгук у їхніх серцях. Люди почали йти до преподобного Герасима як до проповідника Божого Слова й мудрого порадника. Поселенці почали допомагати блаженному Герасиму в будівництві. Через деякий час була заснована перша на півночі чернеча обитель. Преподобний Герасим вів активну місіонерську діяльність, просвіщав великий Вологодський край світлом християнської віри. 17 березня 1178 року, якраз в день прийняття преподобним Герасимом чернечого постригу, настала його кончина. Тіло преподобного було поховано в монастирському храмі Святої Трійці. Святі мощі притягували безліч людей до монастиря, а особливо тих, що шукали зцілення від хвороб.
Такий короткий життєпис уродженця міста Києва, преподобного Герасима Вологодського, пам’ять якого Церква вшановує 17 березня. Він став світлом християнської віри ще в XII ст. просвітив далекий Вологодський край. У ньому він був єдиним з українських православних святих.
Протоієрей Миколай МОХНАЦЬКИЙ,
настоятель Спасо-Преображенського храму м. Городище УПЦ Київського Патріархату.
