«... і що б не сталось пам'ятайте — Все буде Україна» ©

Все буде Україна

30-та річниця нашого шлюбу з чоловіком наближалася, діти замовили ресторан, готували нам подарунки та сюрпризи. А я так щасливо прожила всі ці роки зі своїм чоловіком, що всі люди нам заздрили.

Маємо двох дітей, кожному купили по квартирі та машині. А перед святкуванням чоловік сказав, що у нього є ще один син, про якого я не знала багато років, і йому нам теж потрібно щось дати. Я була вражена, почувши всю правду. Не знаю, що робити далі, як бути з гостями

В житті у мене зараз зовсім непроста склалася ситуація. Таке враження, що все життя у шлюбі було прожите марно. Напевно, ніхто не зможе мені допомогти, але може розповідь допоможе полегшити мій смуток та розчарування, я стільки років жила в якомусь тумані, не знаючи всієї правди. Ще тиждень тому я була однією з найщасливіших жінок. Наближалася 30-та річниця з дня, коли ми одружилися з чоловіком. Ми запросили всіх друзів на банкет в хорошому ресторані, наші діти готують нам гарні подарунки та сюрпризи. Не всі доживають стільки років щасливо разом, деякі наші знайомі, на жаль, розлучилися. А я так щасливо жила зі своїм чоловіком.

Ще кілька днів тому я думала, що наш шлюб ідеальний. За тридцять років я жодного разу не пошкодувала про той день, коли погодилася вийти заміж за свого чоловіка, я дійсно вважала справжнім Господнім благословенням такого чоловіка мати. За довгі тридцять років, які пролетіли так швидко, ми з чоловіком виховали двох дітей, купили кожному з них по квартирі.

Всі ці довгі роки у нас була щаслива та повністю забезпечена сім’я. Але ось до святкування нашої тридцятої річниці залишаються лічені дні, а чоловік зізнався мені в тому, що в нього є син. 20 років тому, коли у наших діти прихворіли, я зібралася та поїхала з ними до своєї мами в село на деякий час, бо чоловік тоді багато працював, а мені одній було важко доглядати обох діток, адже вони тоді були ще зовсім малими. І саме в той період, поки я була відсутня три тижні, чоловік і декілька разів зустрічався з іншою жінкою, яка була проїздом в нашому місті.

З тих пір чоловік жодного разу з нею не зустрічався і навіть про існування дитини дізнався випадково, лише нещодавно. Ця жінка, через 20 років знайшла його у соціальній мережі. І сказала йому про сина. Вона говорила, щоб він дав їй значну суму грошей, вона вже знала про наш банкет, та місце, де ми святкуватимемо нашу річницю. А якщо зазначених нею грошей, не буде, то вона сказала, що прийде на бенкет і все розкаже його дружині, тобто говорила, що я дізнаюся всю правду. Тому чоловік, добре все обдумавши, і зважився сам мені про все розповісти. Він гадав, що так буде краще для всіх.

Зараз сказати, що я була вражена, коли почула цю новину, це нічого не сказати. Коли я почула його зізнання, земля пішла у мене з-під ніг, наче я стала жити в паралельній реальності, де я – не я. В голові всі думки змішалися, я навіть не могла їх зібрати до купи, щоб вималювати реальну картину: у чоловіка є син, про якого ми нічого не знали, він мені зрадив, зрадив у важкий для нас усіх час, в той момент, коли я з дітками була у мами, бо потребувала допомоги рідної та розуміючої людини, наш шлюб, який щасливо тривав так багато років, зруйнований, всьому кінець. Чоловік, розуміючи, що мені потрібен час і просто необхідно побути на самоті, переселився в готель. А я залишилася вдома сама наодинці зі своїми непростими та важкими думками, але легше мені зовсім від того не ставало. Мені постійно телефонують діти по декілька разів на годину, уточнюючи різні деталі з приводу свята, яке планувалося, а я не знаю, що їм і говорити. Свята мені вже зовсім не хочеться, та й що відзначати? 20 років від дня зради?

У моєму житті настав дуже сумний, але надто важливий період: нещодавно у мене було все, а тепер я все втратила, все моє щастя, збудоване за багато років, зруйнувалося за один день. Не думаю, що я і надалі зможу після цього, як і раніше добре та з довірою ставитися до свого чоловіка. А якщо ось так просто поставити велику крапку на всьому та розлучатися, то, що тоді мені сказати нашим дітям? А інколи я відкидаю всі емоції і думаю, а як той бідний хлопчик жив все життя, не знаючи і не бачачи свого рідного батька? Ось уже третій день я перебуваю вдома на самоті, не хочеться ні їсти, ні пити, ні спати. Лише смуток якийсь огортає. Пишу про це, і трохи легше стає, але вирішення проблеми мені все не приходить. Можливо, у когось, не дай Бог, звичайно, відбувалося подібне в житті? Ось так в один день життя змінилося назавжди, безповоротно просто. Я розгублена і не знаю, що мені робити, а дороги назад немає, нічого не змінити.

Ukrainians.Today 

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Все буде Україна