Все буде Україна

👥 «70% опіків і шлях назад до життя»: історія прикордонника Сергія «Макєя», який навчився ходити заново

Цей день починається з історії про людину, яка витримала те, що неможливо витримати.
Прикордонник Сергій, позивний «Макєй», родом із Луганщини, пережив вибух, вогонь, клінічну межу — і все одно повернувся до строю.

Улітку минулого року його група працювала на Донеччині. Артилерія накрила позиції раптово.
Сергія відкинуло у підвал, який у ту саму секунду спалахнув.
Він згадує, що двері зачинилися від удару, темрява заламалася разом із повітрям, а тіло почало горіти.
«Я впав… руки вже як висіли», — говорить він.
Секунди, які вирішують усе.
Він отримав понад 70 % опіків тіла — стан, який медики називають сумісним з життям лише умовно.

Почалася боротьба за кожну добу.
Місяць реанімації.
Постійна підозра на сепсис.
Пересадки шкіри, перев’язки, біль, який не вимірюється словами.
Він не міг ходити, не міг самостійно рухати руками. Лікарі обережно казали: буде дуже довга дорога.
Але Сергій вибрав за неї боротися.

Тут у його історію увійшла дружина Марія — тихо, без промов, але з тією силою, яка утримує людину на світлі.
Вона сиділа біля нього, коли він учився знову підніматися. Слідкувала за кожною зміною, за кожним міліметром шкіри, що приживалася після опіків.
Коли він робив перші кроки — вона була поруч.
Коли падав — теж.

І це стало поворотом.

Після восьми місяців реабілітації Сергій знову одягнув форму.
Він повернувся на службу до 7-го прикордонного Карпатського загону, хоча ніхто не вимагав від нього цього.
Це було його рішення, його відповідь світові, який майже забрав його.

Сергій каже:
«Я мушу вижити й перемогти заради сина. Я не хочу, щоб він воював».
У цій фразі — уся причина його шляху.
Не міць.
Не слава.
Просто батько, який не дозволить війні забрати наступне покоління.

Сьогодні Сергій служить, тренується, живе разом із дружиною й ростить сина.
Він не приховує шрамів, бо вони — про те, що він вистояв.
І коли він говорить про майбутнє, у його голосі немає тіні поразки. Тільки тиха впертість людини, яка вже пройшла пекло й повернулася.

Сила часто виглядає саме так — без гучних фраз і героїчних ракурсів.

Чи помічаємо ми тих, хто, обпалившись війною, продовжує будувати завтрашній день?
І чи вистачить нам вдячності, щоб не забувати їхні імена?

Повага до нього житиме.

📌 Джерело: OBOZREVATEL