Березень 1953 року.

Колгоспниці тужать за померлим Сталіним.

Зверніть увагу на їхній одяг.

Це НЕ РОБОЧИЙ.

Це — ЄДИНИЙ одяг селянок. І на роботу, і у клуб на лекцію про те, як погано живеться пролетарям в Америці.

Виїхати із села без дозволу голови колгоспу та голови сільради не можна. Грошей за каторжну працю від темна до темна не платять — лише по кілограму зерна за відпрацьований “трудодень”.

Тому іншого одягу придбати або пошити — немає грошейЦі нещасні ніколи трусів не бачили. А оці “куфайки” їм безкоштовно видавали. Ув`язнені концтаборів ГУЛАГУ точнісінько такі отримували.

Зверніть увагу на жінку, яка на передньому плані. Що у неї з ротом? Їй років 40, не більше, а зубів уже немає. Мов у старезної баби. А, може, їй не 40, а лише 30 – жінки у колгоспному “раю” виглядали набагато старшими за свій реальний вік.

Це ж як потрібно було промити людям мозок, щоб вони ридали за своїм рабовласником, який тримав їх у колгоспному кріпацтві, у злиднях і морив голодом?

Комуністи любили розповідати, що в усьому винна війна, але. Західна Німеччина, перетворена стратегічною авіацією союзників на море битої цегли; пограбована до нитки нечуваними репараціями; позбавлена мільйонів робочих рук, які перебували у полоні та десятків тисяч спеціалістів з усіх галузей, які емігрували до США, Франції, Британії або були забрані до СРСР – Західна Німеччина у 1950 році вийшла на довоєнний рівень промислового виробництва.

А в СРСР оце… На фото…

Жирні, пещені, одягнені у Версаче та оброблені у спа-салонах московські пропагандисти, знову розганяючи “побєдобсіє” талдичать: “можемповторить”.

Повторити що?

P.S.

“Історія нічому не вчить, вона лише карає за незнання уроків”(с)