👥«Біг і просив Бога просто вижити»: непроста історія сапера Назаря Марцюка з Рівненщини
👥«Біг і просив Бога просто вижити»: непроста історія сапера Назаря Марцюка з Рівненщини
Новина прийшла так тихо, що всередині стало порожньо.
Бо це історія хлопця, який заглянув у самий центр страху — і зміг повернутися.
Назар Марцюк, 25-річний сапер із Рівненщини, пережив підрив, який міг відібрати життя за секунду. Він працював на передовій, розміновував територію, де кожен крок — ризик, а кожен рух — відповідальність за інших. У той день земля під ним здригнулася так сильно, що все довкола зникло в одному спалаху.
Назар згадує: він біг і просив Бога лише про одне — вижити. У ті секунди страх став близьким, як подих. Побратими потім розповідали, що після вибуху все завмерло: дим, метал, крик землі. Але саме його віра й сила тримали стежку до життя.
Тиша вмить стала важчою.
Після підриву він пройшов через біль, який не описати словами. Через операції, шок, втому, відчай, ночі без сну. Але жодного разу не сказав, що шкодує. Його характер — тихий, але сталевий. Він не нарікає, не драматизує. Каже просто: «Я живий. А значить — маю жити далі».
Назар говорить про роботу сапера як про щоденний виклик: мінні поля, заміновані узбіччя, уламки, які можуть забрати все. Але попри це, він продовжує. Йому 25, і він знає про війну більше, ніж багато дорослих. У його словах — правда, у погляді — втома, а в серці — людяність, яка не згасає.
Його шлях — це не історія про героїчний пафос. Це історія про вибір стояти, коли страшно. Про віру, яка рятує. Про життя, яке він тримає за кожну ниточку.
Чи зможемо ми цінувати мир так, як цінує його Назар після пережитого?
І чи пам’ятатимемо про тих, хто щодня проходить між вибухами, щоб інші могли повернутися додому?
Добро не зникає без сліду.
📌 Джерело: Суспільне
