🕯 «Боровся за життя до останнього»: історія сили та кохання херсонського ветерана Андрія Бакуна

У повітрі цього дня відчувається історія, яка торкає по-особливому.
Ветеран із Херсона Андрій Бакун пройшов крізь рани, реанімації, важкі операції й лікування за кордоном — і все це тримав на власній волі та любові, яка прийшла тоді, коли він уже майже не мав сил.

Андрій — моряк, боєць, людина, яка з перших днів вторгнення не залишила місто.
1 березня 2022 року він разом із тероборонівцями допомагав рятувати поранених у Бузковому парку, переховував людей, збирав особисті речі загиблих, підтримував тих, хто тоді втрачав ґрунт під ногами.
Він мав серйозну групу інвалідності після складної операції ще у 2021-му, але приховав документи — бо вважав, що має бути там, де потрібен.
Це був його вибір, тиха мужність без зайвих слів.

У червні 2023 року під час бойових дій на Херсонському напрямку Андрій отримав тяжке поранення.
Пошкоджений спинний мозок, травмований грудний відділ — тіло перестало слухатися, і почалася боротьба вже за кожну хвилину життя. Лікарні, реанімації, транспортування, постійні болі, страх у очах близьких.
Та Андрій тримався — не агресивно, не показово, а тихо, по-справжньому.

У цей найважчий час у його житті з’явилася Яна — волонтерка, яка поїхала разом з ним на лікування до Хорватії.
Історія почалася не з гучних слів, а з простого, ледь помітного жесту: вона спекла для нього «Наполеон».
Це був не торт — це був знак. Тепло, яке доходить туди, де навіть морфій не допомагає.
Так між ними з’явилася підтримка, а потім — кохання, яке вони обоє називали «непланованим дивом».

Андрій, попри травми, продовжував рухатися вперед:
— опанував кібербезпеку;
— вивчав хорватську;
— не припиняв англійську;
— намагався відновити кожен міліметр сили.

Яна була поруч у кожній точці його шляху: у лікарняних коридорах, у реабілітаційних залах, у моменти сильного болю і тихих перемог. Вони будували плани: спільний дім, нове життя, донечка, яку хотіли назвати Марія.
І це не був наївний оптимізм — це була чесна, доросла надія двох людей, які знайшли одне одного посеред війни.

Справжня сила не завжди гучна.

Чи бачимо ми всіх тих, хто продовжує жити й боротися після фронту?
І чи вистачає нам уваги, щоб помічати любов там, де життя обпалене війною?

Повага до нього житиме.

📌 Джерело: VGORU