Чоловіка годую старими крупами, а сама в кафе обідаю. І вважаю, що це цілком справедливо. А ви як гадаєте?
Колись у нас з Петром була нормальна сім’я. Виховували разом сина і жили собі, як усі. Та потім у нього на роботі почалося скорочення, врешті чоловіка звільнили. Він сказав, що хоче трішки відпочити, адже все життя працював. Я вирішила, ну, нехай. Може відновить сили і знайде ще кращу роботу.
Але минув місяць, а Петро не думав шукати місце. А далі місяць за місяцем картина в нашому домі не змінювалась. Чоловік лежав на дивані й телевізор дивився. Мені було прикро, адже син саме школу закінчував. Нам були потрібні гроші. А я стомилась тягнути все на собі. Врешті почала вимагати, аби чоловік шукав роботу.
– Послухай, ти не пенсіонер. Час вже йти працювати!
– Та я щодня дивлюсь оголошення, навіть дзвонив, але нічого не підходить.
Відтоді він мало не щодня розповідав мені казки про свої пошуки роботи, а натомість й далі нічого не робив. Коли син поїхав на навчання я прийняла для себе рішення. Перестала купувати додому дорогі продукти та готувати смачні страви. А давала чоловікові прострочені ковбаси з розпродажу і старі крупи, котрі знайшла в запасах. Сама ж ходила обідати й вечеряти в кафе. На себе грошей не шкодувала, а цього ледащо годувати не хотіла.
Чоловік зміну помітив. Почав скаржитися.
– Чим ти мене годуєш? Де нормальна їжа?
– Ти бачив, як ціни підскочили? Моїх грошей вже на якісні продукти бракує. Ти мусиш знайти роботу, аби ми могли харчуватися, як раніше.
Мій план ще довго б діяв. Та якось я саме обідала в кафе, коли раптом туди увійшов Петро з нашим кумом.
– То он воно що? На продукти грошей нема, а на обіди тут є?
Образився він страшенно. Тепер зі мною не говорить. Але що такого я зробила, скажіть? Мені зовсім не соромно. А ви як гадаєте?
"Ви сміялися, плакали чи, можливо, просто задумались? Дайте знати своїм емодзі — це важливо для нас!" 😂, 😔, 🤔, 😊
