Все буде Україна

Дев’ять років поруч: шлях побратимів Віктора і Сергія, які вистояли полон і повернулися до ЗСУ

Новина прийшла тихо, але торкнулася глибоко.
Бо це історія двох людей, які дев’ять років живуть одним вибором — стояти за Україну разом.

Віктор і Сергій Полони — побратими, чия служба почалася ще у 2016 році. Їхній шлях пролягав крізь окопи, ротації, виснажливі позиції, роз’їзди і короткі дзвінки додому. Але справжнє випробування чекало на них у Маріуполі у перші місяці повномасштабного вторгнення.

Коли місто опинилося в повному оточенні, вони тримали оборону, поки було чим. Потім — полон. Три роки колонії, виснажливої і жорсткої. Там, де день схожий на день, а ніч — на ще один відлік виживання.
Там, де знущання і страх — щоденна реальність.
Там, де лишаєшся живим тільки тому, що поруч хтось не дає тобі здатися.
Тиша вмить стала важчою.

У травні 2025-го їх повернули під час обміну. Для багатьох це був би момент, після якого хочеться залікувати рани, повернутися до сім’ї, просто дихати. Але восени того ж року обидва прийняли інше рішення — повернутися до лав ЗСУ. Разом. Ті самі люди, та сама дружба, та сама тиха впертість, яка тримає їх у строю вже дев’ять років.

Вони говорять просто, без великих фраз:
«Сидіти вдома… ну, я не знаю».
За цими словами — не безстрашність, а усвідомлення. Вони бачили війну з найближчої відстані. Вони знають ціну кожного дня миру. Вони знають, що свобода не приходить сама — її тримають руки конкретних людей.

Віктор і Сергій — приклад сили, яка не хвалиться собою. Приклад дружби, що витримує темряву. Приклад того, що навіть після пекла можна повернутися і знову йти вперед. Для побратимів вони — живий доказ того, що дух сильніший за страх. Для родин — повернуті сини. Для України — два імені, на яких тримається наша віра.

Такі історії потрібно берегти.
Чи зможемо ми підтримати тих, хто повернувся з полону, але не зламався?
І чи не забуваємо ми, що за наш мир стоять саме такі люди?

Світло їхньої стійкості не згасне.

📌 Джерело: Суспільне