«... і що б не сталось пам'ятайте — Все буде Україна» ©

Все буде Україна

Галина розлучена, сама виховує сина, якому 5 років. Вже чотири місяці вона зустрічається з Петром. Петро не олігарх, звичайно, але, в порівнянні з Галиною, живе просто-таки шикарно: зарплата у нього р

Галина розлучена, сама виховує сина, якому 5 років. Вже чотири місяці вона зустрічається з Петром. Петро не олігарх, звичайно, але, в порівнянні з Галиною, живе просто-таки шикарно: зарплата у нього раз у п'ять більше. Він купує їй шоколад, подарунки, останнього разу купив золоті прикраси. А в грудні у Галини занедужав син, а потім вона сама. Витратилася дуже, на роботу не ходила і залишилася без копійки. Стала просити в Петра, щоб позичив гроші. - Скільки потрібно, - запитав той.

Галина розлучена, виховує зараз сама сина, Романкові 5 років, працює, хоча отримує небагато. Живе так само, як тисячі інших
самотніх мам: ледве на життя вистачає. Колишній аліменти то заплатить, то ні. Робота у Галини не сама грошова, зате там завжди
йдуть назустріч: можна спізнитися трохи, якщо так виходить, раніше піти, коли є потреба, взяти лікарняний, відпроситися на дитячий
ранок. Та й до дому близько з роботи йти, це теж тримає, адже для мами з малим дитятком це немаловажливо. Ідеальна робота,
словом, для жінки з дитиною, тому з невеликою зарплатою доводиться миритися.
В принципі, іноді з сином Галині може допомогти мама, але жінка не хоче зловживати допомогою вже немолодої мами: потім ця
допомога при першій же суперечці щоразу пригадується. Тому молода жінка щосили намагається обходитися своїми силами, як
можна.

Ось уже чотири місяці Галина зустрічається з Петром. Відносини вже досить склалися у них. Причому, з боку Петра начебто все
серйозно. Він постійно говорить про майбутнє і спільні плани, Галина сміється, проте намагається серйозно не прив’язуватися до
людини, адже ще не впевнена в ньому, а після першого розлучення довіряти комусь вже важко. Та взагалі поки ні про що не думає – як
буде, так буде. Ні з сином, ні тим більше з мамою своєю Петра вона поки не знайомила, хоча мама підозрює, що у Галини хтось
з’явився: дочка стала приводити онука на вихідні.
Петро не олігарх, звичайно, але в порівнянні з Галиною живе просто-таки шикарно: зарплата у нього раз у п’ять більше.
І начебто так-то він не жадібний: без всяких розмов відмовляє у будь-якій спробі своєї супутниці розплатитися за себе в кафе, на день
народження подарував золоті прикраси, дуже дорогі за мірками Галини, до столу завжди приносить щось смачне, полуницю, цукерки.
Для нього це все копійки, але для Галини полуниця в січні – це ого-го яка розкіш.
При всьому при цьому Петрові якось і в голову не приходить, судячи з усього, допомогти Галині матеріально. Просто взяти і
подарувати їй хоча б невелику суму грошей, в яких вона потребує практично завжди.
Виходить за прислів’ям: дружба дружбою, а їжа – нарізно.
До смішного: в грудні, наприклад, у Галини багато недужала дитина, потім вона сама, багато витратила на все це, плюс заробила
менше, в загальному, бо довелося сидіти вдома, за десять днів до зарплати залишилася на суцільних копійках.
– Петре, слухай, у мене тут така справа, – зніяковіло спочатку Галина. – Грошей немає зовсім. У гаманці гривень 200 з копійками
залишилося. Чи не позичиш до зарплати трохи?
– Позичу! – відразу ж погодився Петро. – А скільки тобі треба?
– Петре, ну скільки можеш, скільки вже позичиш, я віддам з зарплати відразу, – сумно мовила Галина. – Будь-яку суму, яку неважко.
Мене зараз і 500 гривень дуже виручать!
Що ви думаєте – Петро дістав гаманець, порився там в купюрах і видав 500 гривень. Скільки просила Галя. На тиждень і навіть більше
– жінці з дитиною. При тому, що не просто там якийсь тітці з вулиці – а жінці, з якою говорить, що хоче одружитися.
І з одного боку – ніби як і не повинен він нічого їй. Він їй не чоловік, дитині не батько, утримувати її не підписувався.
А з іншого виходить якось зовсім недобре. Нормально це хіба, коли чоловік їсть салат з авокадо з креветками, а його кохана жінка зі
своєю дитиною – макарони з олією буде їсти весь тиждень?
Перед святами Галина принесла “борг” з вдячністю – мовляв, спасибі, виручив. Він кивнув головою, взяв, вклав в гаманець.
Не відмовився, в загальному. А міг хоча б про людське око руками замахати – мовляв, нічого віддавати не потрібно, перестань, забери
назад, купи собі шоколадку, або дитині щось.
Галина не з тих жінок, зовсім не претендує на його гроші, їй не потрібні діаманти і автомобілі, але бувають ситуації, коли вона була б
вдячна за покупку найпростіших продуктів в будинок. Без жодних надмірностей – молоко, масло, цукор, яйця. Той же ювелірний
комплект б не купував краще – Галині він особливо не потрібний, носити такі речі нікуди, а продати його не може, коли гроші потрібні,
бо якось негарно зовсім вийде. Картоплі б приніс краще. Але Петро цього ніби не бачить і не розуміє.
А може, і справді не бачить?І треба просити – Петре, мовляв, я зовсім грошей не маю, мені з дитиною їсти нічого, грошей дай хоч трохи,
дуже зараз потрібно.
Але Галина вважає, що це теж якось непорядно, чи що. Негарно жінці просити у чоловіка грошей, коли вона з ним не одружена.
Але хіба може бути мова тоді про шлюб з таким чоловіком, коли він елементарного не розуміє і не бачить?
Ukrainians.Today 
Фото ілюстративне, з вільних джерел

Все буде Україна