Навіть мої подруги часто на цьому наголошували. Саме тому, коли я познайомилась з Андрієм і зрозуміла, що все в нас буде серйозно, з його мамою однаково не поспішала зустрічатись. Лише згодом коханий розповів, що ненька його проста жінка з села. Врешті зустрілися ми перед самим весіллям.

Навіть мої подруги часто на цьому наголошували. Саме тому, коли я познайомилась з Андрієм і зрозуміла, що все в нас буде серйозно, з його мамою однаково не поспішала зустрічатись. Лише згодом коханий розповів, що ненька його проста жінка з села. Врешті зустрілися ми перед самим весіллям.

Влітку в нас сталася важлива подія. Нарешті ми переїхали у власну квартиру. Частину грошей отримали на весілля, іншу заробили, адже, на щастя, обидвоє працюємо. Я дуже відповідально поставилась до ремонту і облаштування нашого житла. Нехай воно маленьке, але мало бути сучасним і затишним. Тож врешті зі старої однокімнатної “хрущівки” ми зробили сучасну студію в стилі мінімалізм. Мені дуже все подобалось. 

Ми мусили запросити родичів на входини. Тож врешті я накрила скромний стіл. Покликала своїх батьків, а Андрій привіз з села маму. Всі дарували нам подарунки. А тоді й Ганна Степанівна почала витягати з торби якийсь старий страшний глиняний посуд.

Це ще моєї баби. Все ручна робота. Посуд для особливих свят, але в такому усі страви смакуватимуть краще, бо все натуральне.

Я прийняла та чесно не зрозуміла, як таке можна було дарувати. Все старе, якесь пошарпане. Згодом заховала якнайдалі на балкон. 

Минуло пів року, я й забула про той посуд. Та щоразу, коли свекруха до нас приїжджала питала, чи ми користуємось ним. І я бачила, що це її засмучує. Чесно, вже думала той непотріб їй назад привезти. Невже сама не розуміє, що він не вписується в наш новий інтер’єр. 

Та якось місяць тому у Ганни Степанівни був день народження. Приїхали й ми її привітати. І раптом, ще коли не всі зібралися, я випадково почула розмову свекрухи з її двоюрідною сестрою.

 – То ти посуд бабин все ж здарувала невістці?

 – Так, хочу, щоб був їм за оберіг

Та вона того в житті не оцінить, ще й викине кудись. 

 – Ні, не викине. Вона в мене дуже хороша. Синові так з дружиною пощастило, добра, дбайлива. А як вдома все облаштувала, наче з журналу картинка. Настане час і неодмінно їй знадобиться мій посуд.

Мені так соромно від слів свекрухи стало. Я ж думала, що вона мене ненавидить. Повернувшись додому – дістала ті миски і глечики. Подивилась, а вони прекрасні, наче витвір мистецтва. Думаю, такі ще вартують чимало, це ж раритет. Тоді й вирішила, що на Миколая зроблю особливе свято і Ганну Степанівну покличу.

Свекруха приїхала, а коли увійшла в кімнату – з її очей полилися сльози. Я накрила стіл, і всі страви були в її мисках і тарілках.

 – Пробачте, я спочатку не оцінила. Але це найкращий подарунок на входини. Сподіваюсь, колись я своїй невістці їх передам.

Ми обійнялись міцно. Тепер я точно знаю, що не можна упереджено ставитись до людей. Не в усіх свекрухи  – злі, а невістки – погані. Згодні?

"Поділіться своїм настроєм після прочитання! Яке емодзі найбільше відповідає вашим почуттям зараз?" ❤️, 😠, 😢, 😄 — виберіть те, що резонує з вами!