Ще й з прекрасною каблучкою з діамантом. 

 – І як тут відмовиш? Це ж наче у романтичному кіно!

Звісно я погодилась. Усі плескали в долоні. А я не могла намилуватися чарівною прикрасою. З Дмитром вже два роки зустрічаюсь, думала, що запропонує побратися, але й гадки не мала, що таку дорогу каблучку придбає. Він у мене надто заощадливий, ніколи гроші марно не витрачає. Та коли всі розійшлися коханий прояснив ситуацію:

 – Розумієш, ця каблучка й справді надто дорога. Та я домовився, що зможу її завтра повернути.

 – Як це?

 – Ну, візьму дешевшу копію. Не переймайся, ніхто й не помітить!

Я помічу!

 – Якщо хочеш, давай гроші і залишимо це. Але, як на мене, це зовсім не розумно – витрачати на каблучку 30 тисяч. Чи не краще нам в квартиру щось купити. Ми ж життя лиш починаємо.

Якось він мене переконав. Подумала, що й справді, це дурниці якісь. Мине рік і ніхто й не згадає про мою каблучку. 

Тож далі ми почали готуватися до весілля і тут на мене чекав ще один сюрприз. Звісно, я мріяла про гарний ресторан і пристойне свято. Та Дмитро почав вимагати, аби я бронювала найдешевший заклад і на мінімальну кількість осіб. А тоді ще й на завершення – сказав, що геть усі витрати ми будемо ділити порівно. 

Тепер я не розумію, невже це нормально? Я кохаю Дмитра, та чи зможу жити з такою людиною і все життя економити? Ви б як на таке реагували?

🤔 Що ви думаєте про це? Можливо, у вас є своя мудра порада, якою ви хотіли б поділитися з іншими?