💙 «Я й далі носитиму його хрест»: історія кохання медикині та загиблого захисника з Вінниччини

Цей день почався з гіркого спогаду, що стискає серце.

Кеті Лешкашелі, медикиня та снайперка з Грузії, приїхала рятувати українських військових — і саме тут зустріла людину, з якою мріяла прожити життя.

Її чоловік, Володимир Векліч, позивний «Знайка», родом із Вінниччини. Він служив у Збройних силах, командував підрозділом, проходив найважчі ділянки фронту. Їхні шляхи перетнулись на війні — у короткі хвилини тиші між обстрілами, де народилося кохання, чисте й відкрите.

Навесні 2023 року вони повінчалися. Без пафосу, без натовпу — лише двоє людей, які знали: разом вони сильніші.
19 жовтня 2025 року Володимир загинув під час бою в районі Піщаного на Харківщині. Йому було 26 років.

Кеті згадує, що поруч із ним світ здавався безпечнішим, навіть коли вибухи були за кілька метрів. Вона — медикиня та снайперка, він — командир, який умів підтримати словом і поглядом.
Після загибелі коханого вона не покинула службу. Залишилась, бо знала: так би зробив і він.
Тепер вона носить на грудях його хрест — як обіцянку триматися далі. 

І цього вже не повернути.

Кохання Кеті та Володимира було тихим, але сильним. Воно зародилося серед небезпеки, трималося на взаємній повазі й стало опорою у моменти, про які зазвичай не хочуть говорити.
Вона продовжує шлях, який вони обрали разом: служити, рятувати, стояти поруч із тими, кому зараз болить найбільше.
Це не історія лише про втрату. Це історія про силу двох сердець, які війна не змогла зламати.

Їхнє кохання тримається навіть після вибухів.

Чи можемо ми берегти такі історії як доказ того, що любов теж воює?
І чи вистачить нам людяності, щоб не забувати про тих, хто продовжує тримати небо попри біль?

Пам’ять світить довше.

📌 Джерело: Суспільне Вінниця