Виявилось, що дід мого хлопця був впливовою в місті людиною. Тож ми

побралися. оправда, коханий вмовив мене

не робити пишне весілля. Я погодилась, тоді саме пандемія почалась. Не хотілось нічого.

Свекри виділили нам цілий верхній поверх. Дві кімнати, власна вбиральня. Та мене здивувало, що ремонт там зовсім старий і вікна ще деревʼяні.

А тоді я дізналась, що батьки Андрія всі дідові статки розтринькали. Чоловік мій працював, але

отримував не так багато.

Тоді моя мама запропонувала:

— Я дам гроші на вікна і на ремонт, все ж ти до

них жити прийшла!

Гарно ми все на своєму поверсі оновили. Та кухня була ж внизу і далі стара. Духовка газова, все в ній горить, посудомийки нема. А як довго я все те вимивала. В мене взагалі

склалося враження, що в той будинок мене прийняли просто, аби мати прибиральницю. Та

тоді я ще вірила в кохання Андрія і в наш шлюб.

Минув рік і раптово помер свекор. Жити нам стало важче. Я якраз закінчила університет і

знайшла роботу. Та грошей однаково бракувало.

Свекруха в свої 58 років вирішила, що вже застара для роботи. А пенсії ще не мала. Тож жила на наші. Якби ж хоча б домашню роботу виконувала, але ні, навіть не думала.

От приходжу я додому, в хаті безлад страшний, ще й зовиця з дітьми прийшла і все поїла. Про мене ніхто й не думав. Хіба, що гору посуду залишили на вечерю. Тоді я й почала в їдальні біля роботи харчуватися. Якось не витримала і вирішила поговорити з Андрієм.

• Послухай, я не можу і працювати і вдома все робити. Нехай твоя мама готує й прибирає!
• Ти що, вона ж не молода і не забувай, що ми в її будинку живемо.
• То може продамо цю хату, купимо кілька квартир і житимемо окремо.
• А хто ж тоді маму доглядатиме.

Жоден варіант їх не влаштовував. І тоді я вирішила. Принципово перестала щось вдома робити. Лишень кімнати на верхньому поверсі прибирала і те, коли мала час. Так минув місяць, а тоді свекруха влаштувала мені скандал:

• Ти тут живеш! Так не можна поводитись!
• Ви тут теж живете і не працюєте!

Найбільш неприємно мені стало через те, що Андрій підтримав свою неньку. Тоді я вирішила йти геть. Але раптом дізналась, що вагітна. Так прикро стало. Але підтримала мене мама.

- Доню, нічого, ти матимеш велике щастя! Ми впораємось!

Та я була лиха. Пішла, подала на розлучення і вирішила частину будинку відсудити, адже одна третя належала моєму чоловікові. Андрій дзвонить, благає повернутись. Грошей то в нього нема. А я не хочу. Краще самій з дитиною, ніж в такому сімействі. Згодні?