З усіма людьми, з якими мені доводилося зустрічатися, я завжди намагалася жити мирно. Характер у мене тихий, спокійний, тому мені
важко відстоювати свою думку. Ніколи у мене не було неприємних ситуацій чи невдоволення і на роботі. Але моє життя змінилося
після одруження єдиного сина.
Мого чоловіка не стало десять років тому, квартира у нас трикімнатна, і я погодилася, щоб молоді після одруження жили зі мною.
Думала, що я вже з своїм характером зможу порозумітися з невісткою. Спочатку так і було, Тетяна поводила себе тихо, про все питала,
радилася, допомагала. Але я бачила, що вона робить це нібито не від душі, а в разі потреби, тому намагалася більше перебувати в
своїй кімнаті, щоб їх не утрудняти.
Син був задоволений, що ми подружилися (як він вважав) і хоча я була проти, щоб він відкладені на покупку для його квартири гроші
витратив на покупку машини, він все ж мене переконав. На цьому наполягала і невістка, яка на той час вже чекала дитину і син не зміг
їй відмовити. Ще мені не подобалося, що довелося взяти невеликий кредит.
Коли народився внук, кредит не тільки не вдалося погасити, але ще і знову влізти в нові борги, тому що невістка хотіла найдорожчу
коляску, накупила багато дитячих речей, які дитині і не потрібні, деякі так і залишилися не розпакованими. Я зрозуміла, що зауваження
робити я не можу, тому мовчала.
Справжні непорозуміння між нами почалися, коли невістка віддала онука в 2,5 року в дитячий садок, при тому, що на роботу виходити
не збиралася, сказавши, що трохи відпочине, призведе себе в порядок. Записалася на фітнес. Я була проти, і невістка в перший раз
мені наговорила зайвого.
Тиждень тому онук вранці прокинувся хворим, але невістка замість того, щоб викликати лікаря, почала збирати його в садок, тому що
їй на 11 годину на тренування, а потім на манікюр.
Я почала заперечувати, вона сказала, що я втручаюся не в свої справи, а син її підтримав, сказавши, що дитина поїде на машині, а там
буде в приміщенні, так що все буде добре. Я запропонувала сама з ним посидіти, і вже хотіла дзвонити на роботу, відпроситися, але
невістка пішла на принцип, одягла онука і повезли його в садок. Не треба й говорити, що дитина захворіла і вихователі подзвонили,
щоб його забрали відразу після сну.
В результаті у всьому винною вийшла я. Зараз невістка зі мною не розмовляє, син переживає, але нічого їй не говорить. Зате
запропонував мені купити кімнату в якомусь старому гуртожитку, заради цього він навіть готовий продати машину. Ще й розповідає, як
мені там буде добре і спокійно. Ніколи не думала, що син так швидко відмовиться від матері. Не знаю що робити. Квартира, в якій ми всі
зараз живемо, належить нам обом з сином в рівних частинах. Зі своєї квартири йти не хочу, але і з ними жити важко.
Фото ілюстративне – imenamag