Я все розумію, сусіди і все таке. Але щоб очікувати на все безкоштовне? То вже занадто!
На днях приходить до мене сусідка Іра. Стоїть така ввічлива, усміхається
Оксанко, слухай, у мене кран капає, може твій Сергій подивиться? Бо я сама не знаю, що там з ним робити.
Ну, думаю, не велике діло, чоловік же сантехнік, гляне. Кажу їй:
— Добре, передам Сергію, хай зайде ввечері.
Вона дякує, ми побалакали про те, про се, і розійшлися
Сергій після роботи зайшов до неї, щось там покрутив, полагодив і повернувся додому. Все як завжди.
Аж наступного дня знову з’являється Іра. Але тепер уже з кислим лицем.
— Оксано, а що це твій Сергій гроші з мене взяв?!
Я спочатку навіть не второпала, про що вона.
— Ну, за роботу, мабуть? — кажу.
— Та що там за робота! Він тільки трохи покрутив, п’ять хвилин, а з мене двісті гривень взяв!
Тут ледве не розсміялася, але стрималась.
— Іро, ти ж знаєш, що це його робота. Він же не волонтер.
— Та я думала, що він просто так зробить! Ми ж сусіди! Йому чай зробила, пляцком пригостила…
Отут я вже не витримала.
— Іро, вибач, але Сергій зазвичай бере від 2000 гривень за виклик. Тобі зробив за 200, і ти ще обурюєшся?
— Та мій Павло приїде з відрядження і сам все поремонтує! От віддавай мої гроші!
Я подивилася на неї, зітхнула, пішла, взяла ті 200 гривень і простягнула їй:
— На, тримай. Тільки більше ні за чим не приходить, гаразд?
І відчинила двері, натякаючи, що розмова закінчена.
Вона ще щось буркнула і пішла.
Оце так історія! Хотіла сантехнічний ремонт за чай і пляцок! Люди, ну чесно…
