🕯️ “Я завжди йшов першим”: історія сапера з позивним «Самурай»

Владислав Єщенко родом з Горлівки, Донецької області. Коли місто окупували, він із батьком переїхав до Слов’янська, закінчив школу, здобув професію штукатура-маляра, вступив до інженерно-педагогічної академії, і допомагав з гуманітарним розмінуванням. З початком повномасштабної війни став сапером у 109-й бригаді тероборони, отримав позивний «Самурай». 

9 серпня 2022 року разом із побратимами поїхав розміновувати поле у Богданівці між Бахмутом і Часовим Яром — так шукали протипіхотні міни ПФМ-1 та мінні пастки. За день нарахували 84 міни. Коли один підривник із маркуванням «С» вибухнув — постраждав «Самурай»: важкі травми обличчя, голови, рук, втратив зір повністю, частково слух, пройшов понад десять хірургічних операцій. 

Незважаючи на це, Владислав не здався. Він одружився, створив благодійний фонд «Побачимо перемогу», допомагає іншим, хто втратив зір — забезпечує обладнання, психологічну й юридичну підтримку. Навіть займається дріфтом, щоб довести: людина може жити повноцінно і після таких випробувань. 

Ця історія — про силу волі, про те, як війна змінює, але не ламає. Про людей, які не зраджують собі, навіть коли страшно. Україні важливо пам’ятати такі постаті — вони мотивують, вони показують, що гідність — це, можливо, головний захист.

💬 Як ви вважаєте: що сильніше тримає людину в найскладніші моменти — віра, підтримка близьких, внутрішня стійкість чи бажання змінити світ?

💬 Чи має держава більше інвестувати в реабілітацію бійців — фізичну, психологічну — після таких травм?

Джерело: Експрес.online