Знаю я одну жінку, Нелю. У Нелі четверо дітей від 5-ти до 17-ти років. Щиро кажучи, мама вона дуже хороша. З усіма своїми дітьми у неї дуже хороші щирі відносини, вона із задоволенням влаштовує сімейні свята, виготовляє з ними вироби в садочок, активно приймає участь в шкільному житті своїх дітей, допомагає з уроками, поважає і знає всіх дитячих друзів і розмовляє з кожним по душах, між іншим, вона завжди встигає шити, прибирати, готувати на всю свою велику сім’ю.
І щоб ви хотіли знати, Неля цілком щаслива і задоволена, та й вона сама весь час про це говорить усім під ряд.
Я ще дуже добре пам’ятаю, коли її діти були зовсім маленькі, чоловік якось запитав Нелю – мовляв, а що вона хотіла б отримати в подарунок на черговий день народження?
– Не знаю, – розгубилася щиро вона. – Хоча, напевно, знаю: вихідний. Хоча б один день тільки для себе однієї. Хочу побути на самоті – з ранку до вечора. Хочу виспатися, відпочити, полежати у ванні. Але хіба це реально.
Ніхто тоді чомусь не прийняв це бажання всерйоз. Чоловік купив дружині подарунок хороший. Посміялися і забули. І то сказати, це було практично нездійсненно: Неля мала тоді ще зовсім маленьких дітей, та й взагалі, хто б залишився замість неї з дітьми? Цілий день, з чотирма, малий, мала і ще менше, жарт чи що? Так Неля і сама була впевнена, що сказала таке зовсім не подумавши.
Чоловік подарував в той раз сережки, і розмову усі забули.
А сьогодні діти у Нелі все вже відносно великі, немовлят немає. Стали вони вже більше самостійнішими. І вона все частіше заводить розмову про те, що хочеться скоріше всіх уже виростити, на ноги поставити, подивитися, хто як влаштується в житті і почати нарешті жити для себе.
– Ніііі, з онуками своїми я допомагати не буду, навіть най не розраховують зовсім на мене – сміється щиро Неля. – З онуками – нехай як-небудь самі справляються. Награлася я вже в ці ігри, досить з мене вже такого життя. Діти виростуть – поїду подалі з галасливого міста, в якесь маленьке село. Буду жити там одна з чоловіком, тільки для себе. І все! Дітей буду запрошувати на великі свята, раз на рік. Квіточки посаджу, кроликів заведу, буду читати, малювати, фотографувати, дуже люблю шити і вишивати.
Усі знайомі та рідні люди не розуміють Нелю, як так можна, дивляться дивно в її сторону і трохи засуджують. Ну як це, приходиш додому, а там тебе ніхто не чекає? Але Неля хоче пожити трохи спокійно для себе з чоловіком, бо дуже втомилася за всі ці роки.
Дітей відразу налаштовує на самостійне життя. На осуд людей не зважає, хто був на її місці лише той зрозуміє.
Фото ілюстративне – pond5.