Йду я сьогодні з церкви. Богородиці все ж. І раптом бачу, як моя свекруха картоплю копає. Я не витримала, все їй сказала
Та чотири роки тому мусили повернутись. Свекор
помер, стара сама залишилась. Крім того, син побрався. Тож ми вирішили нашу хату йому віддати і оселитися з Валентиною Гаврилівною. Рік тому чоловіка на фронт
забрали, зосталися ми удвох.Тож я знову почуваюсь чужою в домі. Свекруха дуже прикра. Їй 73, мені - 52. Я все роблю вдома і намагаюсь уникати конфліктів, не хочу я вже тих сварок. Та сьогодні терпець мені увірвався.
Пішла я до церкви, все ж Богородиці, велике свято. Повертаючись додому, таке піднесення відчувала. День світлий, гарний, благодать відчувається в повітрі. І тут підходжу я до нашого дому і бачу картину - свекруха картоплю копає. Мене аж перекосило.
- Що ви робите? Сьогодні ж свято велике!
- Нема ніякого свята!
- Як нема? Успіння Пресвятої Богородиці!
- Це ваші зрадники таке вигадали.
- Які зрадники?
— Псевдопопи українські. Законні церкви ніяких дат не змінювали.
.
- Законні — то ваші московські?
- Ні, вони українські вже, але правильні. Тільки там є Божа благодать!
- Але ж ваш син воює! Не соромно до тієї церкви
-
ХОДИТИ?
людей! Та пророки казали, що вони зазнають
гонінь! Все ваше зло вам повернеться!
つ
434)
Ми сварилися страшно. Збіглися сусіди. Одні почали захищати стару, інші на мій бік стали.
Треба визнати, що в нашому селі дуже багато людей відвідують церкву московського патріархату, і нізащо не хочуть змінювати свою думку. Рік тому їх намагалися вигнати, та не вдалось. Утім, одна справа, як це хтось чужий, а інша - як людина з твого дому. От скажіть, що мені робити зі свекрухою? Як їй вправити мізки?
