Та чотири роки тому мусили повернутись. Свекор

помер, стара сама залишилась. Крім того, син побрався. Тож ми вирішили нашу хату йому віддати і оселитися з Валентиною Гаврилівною. Рік тому чоловіка на фронт

забрали, зосталися ми удвох.Тож я знову почуваюсь чужою в домі. Свекруха дуже прикра. Їй 73, мені - 52. Я все роблю вдома і намагаюсь уникати конфліктів, не хочу я вже тих сварок. Та сьогодні терпець мені увірвався.

Пішла я до церкви, все ж Богородиці, велике свято. Повертаючись додому, таке піднесення відчувала. День світлий, гарний, благодать відчувається в повітрі. І тут підходжу я до нашого дому і бачу картину - свекруха картоплю копає. Мене аж перекосило.

• Що ви робите? Сьогодні ж свято велике!
• Нема ніякого свята!
• Як нема? Успіння Пресвятої Богородиці!
• Це ваші зрадники таке вигадали.
• Які зрадники?

  — Псевдопопи українські. Законні церкви ніяких дат не змінювали.

  .

• Законні — то ваші московські?
• Ні, вони українські вже, але правильні. Тільки там є Божа благодать!
• Але ж ваш син воює! Не соромно до тієї церкви

• ХОДИТИ?

  людей! Та пророки казали, що вони зазнають

  гонінь! Все ваше зло вам повернеться!

  つ

  434)

  Ми сварилися страшно. Збіглися сусіди. Одні почали захищати стару, інші на мій бік стали.

  Треба визнати, що в нашому селі дуже багато людей відвідують церкву московського патріархату, і нізащо не хочуть змінювати свою думку. Рік тому їх намагалися вигнати, та не вдалось. Утім, одна справа, як це хтось чужий, а інша - як людина з твого дому. От скажіть, що мені робити зі свекрухою? Як їй вправити мізки?