«Є лише зрадники»: як Росія карає своїх військових після полону
Повернення з українського полону для російських військових стає початком нового кола пекла. Замість обіцяної пошани на них чекають допити Федеральної служби безпеки, приниження від командирів та негайне відправлення на «забій» без зброї.
Про це йдеться у статті The Wall Street Journal.
Видання навело приклад російського солдата середнього віку, який називав себе патріотом. Він вийшов на свободу з українського табору для військовополонених та поділився з родиною надією, що за кілька тижнів зможе приїхати на день народження сина. Але цього не сталося.
Допити, приниження і тавро ганьби
Замість повернення додому на російського бійця чекали багатотижневі допити з боку силових органів РФ, після чого його знову відправили на фронт. Невдовзі чоловік повторно зник безвісти на бойових позиціях поблизу окупованого Донецька. Родичі бояться, що він загинув. Один із них описав цю ситуацію як замкнене коло пекла.
Ще до відправлення до зони бойових дій російські командири часто переконують солдатів, що самопідрив гранатою є кращим вибором, ніж український полон.
Колишні військовополонені та їхні близькі зазначають, що відчуття радості після повернення швидко зникає. Ті, хто обрав здавання в полон, стикаються з підозрами, приниженням і тавром ганьби. Грошове забезпечення та одноразові виплати, які були однією з ключових причин участі у війні, можуть припинити нараховувати одразу після потрапляння до полону.
«Країна воює. Держава не заохочує добровільне здавання в полон», — сказав юрист Валерій Ветошкін, пов’язаний з російською правозахисною організацією «ОВД-Інфо».
Повернення до Росії зазвичай відбувається через Білорусь, звідки колишніх полонених доправляють автобусами — саме там проходить більшість обмінів. Протягом майже місяця їх утримують в ізоляції від родин, дозволяючи лише зрідка телефонувати, поки тривають допити з боку ФСБ, військової прокуратури та Слідчого комітету.
Вироки за здавання в полон
Іноді мета цих допитів — знайти докази зради або співпраці з ворогом. В інших випадках правоохоронці шукають підстави для кримінального переслідування. 2022 року, під час хаотичної мобілізації, у Росії законодавчо запровадили кримінальну відповідальність за добровільне здавання в полон.
Однією з перших таких справ став вирок російському солдату Роману Іванишину: після повернення з українського полону в межах обміну його засудили до 15 років колонії суворого режиму. Чоловікові інкримінували добровільне здавання, спробу добровільного здавання та дезертирство.
Експолонених знову відправляють на фронт
Після завершення допитів більшість російських військових повертають до військових частин. Частині з них більше не довіряють зброю, змушуючи займатися прибиранням і безперервними тренуваннями. Інших одразу відправляють назад на передову. Родини та самі колишні полонені стверджують, що це є або формою покарання, або способом використати їх у найнебезпечніших завданнях.
Такі умови після повернення призвели до того, що деякі сім’ї намагалися домогтися невключення своїх синів до списків на обмін. За їхніми словами, українські табори для військовополонених значно гуманніші за російські табори для українців, де тортури іноді мають системний характер.
Видання також навело приклад 31-річного російського окупанта Ігоря Долгополова, чиї рідні у серпні дізналися, що він потрапив у полон після відправлення до Часового Яру. Близькі військового побоюються, що в разі обміну його одразу знову кинуть на фронт. За словами одного з родичів, солдатів, які повертаються з полону, сприймають як ненадійних, принижують і публічно таврують командири. Він вважає, що для них було б краще залишитися в Україні та навіть отримати її громадянство.
«У нас немає полонених — є лише зрадники»
Женевські конвенції, учасницею яких є й Росія, забороняють залучати колишніх військовополонених до активної бойової служби, дозволяючи лише допоміжні функції. Однак у внутрішньому документі Міністерства оборони РФ, з яким ознайомилося видання, стверджується, що деякі положення Конвенції не поширюються на російських військовополонених через війну, що триває.
Таке ставлення має історичні паралелі з часами Другої світової війни, коли полонених вважали підозрілими, а здавання в полон фактично заборонялася. Фраза, приписувана Йосипу Сталіну, закріпилася в культурі: «У нас немає полонених — є лише зрадники». І сьогодні вона звучить напрочуд актуально.
Цього року перед судом постав і 45-річний Павло Гугуєв — колишній російський військовополонений, якого звинуватили у співпраці з іноземною державою. Йому загрожує до восьми років ув’язнення після інтерв’ю українським журналістам, у яких він розповідав про полон, своє несприйняття війни та умови після повернення.
В одному з відео, знятому приблизно за місяць після обміну, Гугуєв повідомив, що його допитувала ФСБ, після чого він опинився у військовому шпиталі в Подольську під Москвою. Чоловік також згадував, що інші солдати дорікали йому за те, що він не підірвав себе, а дозволив узяти себе в полон.
За словами Гугуєва, ФСБ класифікує таких військових як «таких, що втратили довіру», а тих, кого все ж повертають на фронт, використовують для виконання чорної роботи без доступу до зброї.
«Їх не відпускають додому, — сказав він, використовуючи тюремний жаргон „зеки“. — Їх використовують як робочу силу».
Розповіді інших колишніх військовополонених підтверджують ту саму схему: допити, заборона їхати до родин і негайне повернення під командування.
Один із російських експолонених, у якого діагностували депресію, зазначив, що не отримує належного лікування і не бачить близьких, але й на фронт його не повертають — замість цього він виконує дрібні доручення або стоїть на варті.
Інший розповів, що вже перебував у літаку для повторного відрядження на передову, однак перед самим зльотом його зняли з рейсу на очах у побратимів через недовіру керівництва.
Нагадаємо, напередодні «прямої лінії» з президентом РФ Володимиром Путіним 19 грудня російські військовополоненізаписали відеозвернення до господаря Кремля. Головне питання окупантів — чому Росія не виконує домовленості про обмін «всіх на всіх» і чому вони залишаються в українських таборах. Серед авторів звернення — важкопоранені, молодь до 25 років та кадировці з підрозділу «Ахмат».
