Коли я побачила, що синові важко сплачувати кредит за квартиру, продала свою дачу, щоб закрити його борги. Але жити в однокімнатній квартирі невістка не захотіла, тому я віддала їм свою трикімнатну, а
Мені п’ятдесят дев’ять років, у мене один син, заради якого я готова була на все. З чоловіком розлучилися незабаром після його
народження, мріяла про велику родину, але не склалося. В мене в сімейних відносинах все було настільки погано, що рятувати шлюб
не мало сенсу. Думала, нічого, будуть внуки, нереалізований материнський інстинкт направлю на них.
Одружився син рано, на останньому курсі університету, я була дуже рада. Невістці відразу сказала: якщо що, народжуйте, не бійтеся, я
буду допомагати. Треба буде – і в декрет піду. Яке там! Вирішили спочатку «на ноги вставати» – почали працювати, взяли однокімнатну
квартиру в кредит. Невістка каже – яка тепер дитина, треба з боргами розплачуватися, Андрій (син) з боргами сам не впорається.
Ну що робити –кинулася я їм на допомогу, продала дачу, віддала гроші їм. Закрили вони свій кредит. Кажу, ну все, квартира тепер є,
давайте мені онуків! Ні, каже невістка, народжувати в однокімнатну не хочу, з дитиною в однокімнатній – це не життя. Треба хоча б
двокімнатну квартиру, щоб у дитини був свій особистий простір.
Зараз продамо однокімнатну, візьмемо знову кредит, розширимось – потім і діти. Я кажу, ви так до п’ятдесяти років розширюватися
будете! Давайте тоді так: ви йдіть в мою трикімнатну, а я – в вашу однокімнатну. Дитині, дійсно, простір потрібен, а мені одній він ні до чого.
Погодилися, переїхали вони, зробили в трикімнатній квартирі шикарний ремонт. І тиша, вже два роки пройшло після переїзду. Півроку
тому запитала про дитину – так-так, кажуть, ми працюємо над цим. І знову тихо. Я знову приступила з питаннями – ну що там, коли?
І з’ясовується приголомшлива річ – у невістки, виявляється, не може бути дітей. Вони вже лікуються довгий час, нічого не виходить,
знали про це мало не з самого початку! Звертатися по допомогу до сучасних методів, які пропонує медицина, невістка з певних
причин, в тому числі і релігійних, не хоче. Всиновлювати дитину теж не хоче, тут я її розумію. Одним словом, нічого не хоче! От не хоче, і
все. У тридцять п’ять років буде чекати дива, коли саме вийде.
А мені прикро! Відчуваю себе обдуреною. Мовчали, очі опустивши, кредит взяли, в трійку переїхали, не моргнувши оком. А онуків у
мене немає, і, судячи з усього, вже й не буде. При цьому у сина все нормально, от що прикро! Та й невістка могла б народити, якби дійсно хотіла.
Ось що з ними робити тепер? Відправляти їх чекати дива в однокімнатну? Природно, невістці це не сподобається, та й син теж
образиться, напевно. В ремонт вони вклалися по повній. Та й трійка однієї мені не потрібна, власне. Залишити все як є? Заплуталася, не знаю, як бути.
Я вважаю, що невістка нечесно зі мною поступила, могла б і попередити, я ж до неї з усією душею.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
