Все буде Україна

Нашому діду дідусеві 68 років. З бабусею вони разом прожили 39, виховали двох дітей, у нього четверо онуків, четверо правнуків. Сім’я
у нас була дуже дружною з гарними сімейними цінностями та відносинами, дідусь був головою, він був у нас справжнім оберегом
нашої родини, ми завжди зверталися до нього усі за порадою та допомогою.
У будинку завжди було багато людей і зараз ми всією сім’єю дуже дружні, завжди підтримуємо одне одного.
Всі свята ми зустрічали разом за великим сімейним столом, навіть в дитинстві – спочатку відзначаємо сім’єю, тільки потім з друзями.
Часто виїжджали на море декількома машинами, орендували цілий невеличкий будинок або ставили намети біля води для усіх. Ми
часто їздили на відпочинок разом. Останній раз я купувала квитки йому і бабусі в Одеську область, в хороший санаторій, дідусь дуже любив відпочивати біля моря.
Ми могли в будь-який момент заїхати до них у гості і попити смачного бабусиного чаю з печивом, та й вони не відставали, 1-2 рази на
місяць ми зустрічалися завжди. Моя старша дочка три рази в тиждень їздила на тренування в їх район міста, дідусь майже завжди
виходив її зустрічати на зупинці, вони просто гарно розмовляли по дорозі в басейн.
Всі мої друзі, друзі батьків, сусіди і знайомі говорили, що в родині у нас ідеальні стосунки. Ми теж так вважали. І головною людиною,
який побудував ці відносини, був саме наш дідусь Андрій.

Три роки тому не стало нашої бабусі. І тут же стала часто до нас ходити наша сусідка і бабусина, як вважалося раніше нами всіма,
найкраща подруга. З бабусею прощалися ми всі разом, і вона крутилася тут же біля нас. Допомагала, спілкувалася, постійно була у
дідуся Андрія вдома, готувала йому, бо дід взагалі готувати не вміє, всім займалася бабуся раніше сама. Буквально через пів року
дідусь Андрій повідомив, що вони збираються жити разом. З одного боку, ми навіть зраділи – думали, як він зможе один у великій хаті
сидіти, після того, як жив там стільки років з нашою бабусею, а тут нові відносини, бажання жити далі, радість та щастя в очах.
Ще через пів року вони одружилися офіційно. І тут сусідка Люба відчула себе господинею в домі дідуся Андрія і стала встановлювати свої правила та порядки.
Приїжджати в гості просто так тепер не можна було нам – необхідно попередити заздалегідь, за день бажано, «щоб я встигла хоч
чайник поставити». На сімейні свята нас не кличуть до себе тепер і не приїжджають – тітка Люба або недобре себе почуває, до речі,
вона молодша за нашого дідуся на 12 років, або їм ніколи, немає часу, щоб з нами сидіти. Телефоную поговорити і чую, що вона біля
дідуся шепоче: “Ой, що їй знову від тебе треба? Пішли, у нас справи”.
Про моїх дітей і дітей братів вона каже, що «у них є свої дідусі-бабусі, тепер ти займаєшся нашими онуками» – тобто її. Коли вони були у
відпустці біля моря, в санаторії, я дзвонила дідусеві Андрію і просила купити одну місцеву річ для дочки, а чула, як тітка Люба говорила
дідусеві: «Якщо треба купити, нехай їде сама, ми відпочиваємо».
Викинула всі бабусині квіти з квітника, вони не подобалися їй зовсім – краще б мені віддала, у бабусі був шикарний сад. Я вже мовчу
про бабусині прикраси – ні мені, ні мамі вони не дісталися, тепер їх носить її дочка.
На день народження дідуся ми приготували шикарний свято, домовлялися з ним, на який час приїдемо, все привеземо з собою. Так
тітка Люба за день обдзвонила всіх запрошених друзів і сказала, що все відміняється, можете заїхати подарунки подарувати і все.
Причини ми так і не знаємо досі. Дід особливо не говорить на цю тему, коли намагаємося щось з’ясувати – сердиться, говорить, щоб не лізли в його родину.
Тепер це його сім’я, а нашу куди? Що змінилося в наших відносинах? Ми також його любимо і сподіваємося, що він любить нас, як
раніше. Адже, щоб не сталося в його житті, а рідніших людей, ніж ми у нього немає. Що та тітка Люба задумала? Але навіщо їй це
незрозуміло. До неї ми ставилися завжди добре, а тут таке.
Ukrainians.Today 
Фото ілюстративне – volyn