«... і що б не сталось пам'ятайте — Все буде Україна» ©

Все буде Україна

Коли Олена зрозуміла, що чоловік вже не зможе ходити, вона похмура ходила, доглядаючи за ним. Так минув рік, Олена втомилася і вирішила, що досить з неї, більше так жити вона не хоче.

Залишивши свого чоловіка та маленького синочка, Олена пішла в магазин і більше додому не повернулася. Думала, що свекруха з усім впорається

Так вийшло в житті, що сім років тому Олена народила прекрасного синочка. Незважаючи на те, що їй ледь виповнилося вісімнадцять, вона душі не чула в дитині, дуже любила свого малюка. Вони збиралися з чоловіком одружитися вже самим найближчим часом, та все відкладали на потім.

Але вже через пів року трапилася подія, що змінила все їхнє життя.

Вони з чоловіком їхали з іншого міста, де були в гостях у своїх знайомих. Все, що пам’ятає Олена – гучний тріск. На щастя сина з ними не було, з ним в той день сиділа свекруха, поки молоді відпочивали в гостях.

Прокинувшись в лікарні, Олена відразу запитала про свого чоловіка, їй сказали, що з ним все буде добре, але зараз справи не дуже хороші, м’яко кажучи.

Через два тижні Олену виписали, а її чоловіка Степана – ні. Тепер уже Ольга добре знала, що її чоловік, швидше за все, не буде вже ходити, на цьому наголошували всі фахівці.

Так проживши з Степаном десь приблизно рік, Олена зрозуміла, що вона так більше жити не може їй дуже важко, вона дуже втомилася за весь цей час, і в один з днів вона просто вийшла в магазин, а додому вже не повернулася.

Спочатку вона надто хвилювалася за свого сина, але потім звикла до тієї думки про те, що залишилася її свекруха, вона дуже добра людина, яка зможе виховати її сина як рідного.

Через кілька місяців Олена познайомилася з чоловіком, а через місяць після знайомства вони одружилися, але про те, що має сина вона чоловікові не сказала, навіть словом ніколи не обмовилася.

Так минав час.

Одного дня Олена готувала святкову вечерю, у них з чоловіком сьогодні річниця весілля, вони вирішили відсвяткувати вдома.

У якийсь момент у двері подзвонили, відкривши двері, Олена була ошелешена в першу ж секунду.

Перед нею стояв її колишній чоловік, який тримав за руку маленького хлопчика.

– Привіт, впізнаєш нас, Олено, чи вже ні, може забула за стільки часу? – запитав він.

– Привіт, – здивовано відповіла Олена, – а як ти мене знайшов?

– Так в одному місті живемо ж ми, надіюся не забула ти, – посміхнувся Степан, – познайомся це твій син Іванко, якщо забула про нього.

Оленаа сіла навпочіпки перед хлопчиком, подивилася на нього і спробувала пригорнути його теплими долонями. Хлопчик не захотів, він притулився до свого тата.

– Доброго дня, мамо, – сказав Іванко, – а чому ти не приходила стільки часу до нас, я так чекав тебе?

– Я не могла, я не знала, – спробувала виправдатися Олена і, не витримавши, розплакалася відразу.

– Добре, ми підемо тоді, – сказав Степан, – ось тримай мій номер телефону, якщо захочеш поспілкуватися телефонуй мені.

Увечері, коли чоловік прийшов з роботи, Олена нагодувала його смачною приготованою вечерею, але романтичного вечора не вийшло, так як жінка відчувала себе недобре і весь день вона думала про покинутого нею колись сина і його батька, свого недужого чоловіка.

– Що з тобою, Олено? – дивлячись на неї, запитав чоловік, – ти сама на себе не схожа.

– Сьогодні мені нагадали про моє далеке та сумне минуле, – сумно сказала Ольга, – де я була дуже поганою людиною.

– Дуже поганою? – посміхнувся її чоловік.

– Так, я зробила найгірший вчинок, який тільки може зробити жінка-мати! – гірко сказала Олена.

– Матір? – здивувався чоловік, – Ти мати? Чия? Чи я правильно щось розумію взагалі?

– У мене є син, йому зараз вже 7 років і я його покинула на свекруху і колишнього чоловіка, – промовила Олена, – ось так.

– Нічого собі, – здивовано сказав чоловік, – а чому раніше не сказала мені, чому приховувала стільки часу?

– Не знаю, боялася, соромно було, думала ти мене кинеш, не зрозумієш і не пробачиш мене, – сказала Олена.

– Зрозуміло, – сумно мовив чоловік, – на раз такі справи, треба знайомитися з твоїм сином і колишнім чоловіком, клич їх завтра в кафе.

Олена полегшено зітхнула і прямо при чоловікові зателефонувала Степанові запросити його з сином в кафе. Він погодився відразу.

На наступний день Олена хвилювалася ще більше, вона не спала всю ніч, але чоловік як міг підтримував її.

– Привіт, я Микола, – представився чоловік Олени.

– Я Степан, а це мій син, син Олени, – сказав Степан.

– Дуже приємно, у вас дуже чудовий та милий син, – сказав Микола.

Вони всі приємно провели час в кафе, просидівши там приблизно півтори години.

– Знаєте, спочатку я хотів помститися Олені, з’явитися в її житті, дати можливість поспілкуватися з сином, а потім зникнути так само як вона, але зараз передумав, – зізнався сумно Степан.

– А зараз? – з побоюванням і надією в очах запитала Олена.

– А зараз я передумав, ви хороша пара, і я бачу, що ти змінилася, стала серйознішою і відповідальнішою, ти не така черства і байдужа, якою була колись. Не хочу сина знову матері позбавляти. Та й синочок вчора був радий зустрічі з тобою, він дуже любить тебе.

У цей момент син підійшов до мами, обняв її і прошепотів:

– Мамочко, я люблю тебе. Не залишай мене більше.

З цього моменту пройшло вже два місяці, Олена абсолютно щаслива жінка, адже тепер у неї знову був син.

Хлопчик постійно приходив до мами в гості і навіть іноді жив по кілька днів. Ось така у них дружна та щаслива сім’я. Олена вже сто разів попросила вибачення у свого синочка та колишнього чоловіка, а сама собі все ще не пробачила той вчинок.

 Ukrainians.Today 

Фото ілюстративне.

Все буде Україна