Лариса Ніцой: От скажіть мені, карпатці, прикарпатці, що ви наробили ? Три роки тому, віз мене один ваш дядько в Карпати. Каже- та що ми можемо…
Від тих дитячих переляканих голосочків душа терпне, коли в дітей ледве не під ногами земля провалюється. Відео з Карпат. Повені.
От скажіть мені, карпатці, прикарпатці, закарпатці, білякарпатці, ЩО ВИ НАРОБИЛИ? Як можна рубати гілку, на якій сидиш? Не ви наробили? Щось я не бачила жодної перекритої вами дороги перед жодним лісовозом.
Три роки тому, віз мене один ваш дядько в Карпати. Чекали мене в дитячому таборі. Слово за слово. Питаю в нього, як місцеві справи?
– Та як, – зітхає дядько. – Ліс вирубують. Карпати геть лисі.
– Хто вирубує?
– Та наші ж і вирубують.
– А ви що?
– А що я? Ви он у Києві. На екрані вас бачив. Може замовите словечко.
– Я? Я то замовлю. А Ви що? Що місцеві роблять? Як протестують?
Це ж ВАШІ Карпати в першу чергу. Так, вони і наші. Але ВИ ж тут народилися, не я. Я в Києві. Це ВАШІ ліси. А їх у ВАС на очах
рубають. Прямо у ВАС перед носом возять. ВИ що робите, щоб завадити?
– Та що ми можемо?
– Як це що? Блокуйте райдержадміністрації. Обласні адміністрації.
Дороги блокуйте. Лісовози перекидайте. Як це що ви можете? Ви можете ВСЕ!
Дядько гмикнув і залишок дороги мовчав.
Сьогодні у вас повінь. Серце кров’ю обливається. Плачуть перелякані діти. Рятують переляканих людей. Шкереберть летить усталене життя: ваше життя, ваші хати, ваше добро… Роками рубають ліс… А що ми можемо… Як же мені обридло мовчання українських телят!
Лариса Ніцой
