🕯️ Львівщина попрощалася з шістьма Захисниками України — кожен із них залишив слід у серці своєї громади

У різних громадах області прощалися з шістьма воїнами, які віддали життя за Україну — Миколою Головчанським, Василем Гуняком, Андрієм Деберою, Ігорем Бульдяком, Валентином Рожковим та Оленою Козак.

Микола Головчанський, уродженець Борислава, добровільно став до війська у березні 2022 року. Служив у 703-й бригаді підтримки та 95-й десантно-штурмовій бригаді. Загинув 7 березня 2025 року під час виконання бойового завдання на Курщині.

Василь Гуняк із села Грушів Меденицької громади служив у 151-й окремій механізованій бригаді. Поліг 17 жовтня 2024 року біля Нововасилівки-1 на Донеччині. Побратими згадують: він завжди йшов першим, не шукав слави, а лише справедливості.

Андрій Дебера з Раденичів був старшим навідником мінометного взводу. Загинув 7 жовтня під час бою біля Ямполя на Донеччині. Його називали спокійним і мудрим командиром, який вмів тримати людей у найважчі хвилини.

Ігор Бульдяк із Сокаля — головний сержант, командир бойової машини у військовій частині А4945. Загинув 6 травня 2024 року поблизу Старомайорського на Донеччині. Для своїх він був старшим братом — добрим, відважним і чесним.

Валентин Рожков, львів’янин, учасник АТО, після 2022 року знову повернувся на фронт. Його серце зупинилося 11 жовтня — уже після численних ротацій, втоми й років боротьби.

Олена Козак, уродженка Запоріжжя, військовослужбовиця і перукарка. Вона допомагала фронту ще з перших місяців війни, а потім сама стала до строю. Відійшла у вічність 12 жовтня, залишивши по собі вдячну пам’ять усіх, кому дарувала добро.

Сьогодні їхні громади мовчали — у цій тиші було все: біль, вдячність і гордість. Вони різні, але їх об’єднує головне — любов до України. І поки ми пам’ятаємо їхні імена, Україна жива.

💬 Як Ви вважаєте, чи достатньо ми робимо, щоб історії наших Героїв залишалися в пам’яті поколінь?

💬 Що, на Вашу думку, означає справжня вдячність тим, хто віддав життя за нас?

📌 Джерело: Varta1