Мама мені нову техніку з Італії переслала. Із зарплати відклала, бо знає – я ж для дому стараюся! – каже зовиця
Ми з чоловіком ніколи не просили в неї ні копійки, бо якось так нас виховали – що все треба здобувати самим. Та, як виявилося, у неї інші уявлення про справедливість.У неї є ще донька – Світлана. От кому пощастило! Свекруха їй і гроші шле, і будинок залишила, і машину купила. А Світлана з чоловіком… ніде не працюють.
працюють.
– Та що їм робити, зараз важко знайти роботу, – каже свекруха.
А ми з чоловіком, із двома дітьми, на орендованій квартирі, кожну копійку рахуємо – і ніхто нас не шкодує. Одного разу свекруха зателефонувала з Італії:
– Я вам, діти, трохи перешлю, щоб могли зняти більшу квартиру. Зима йде, а ви в тих двох кімнатах тісно…
Я навіть розплакалася – так радісно стало. Але, як виявилося, це була помилка. Через 2 дні дзвонить Світлана:
– Ти що, грошей у мами випросила?
– Та ні, мама сама захотіла допомогти…
– Ага! Сама! Мама мені вже сказала, що ти натякала, що вам важко! Хоч знаєш, скільки я тут працюю, щоб маму не хвилювати?
Я тоді аж слова не могла вимовити. Які натяки? Я й близько не жалілася! А потім пішло-поїхало – образи, злі дзвінки, сварки. Свекруха ще й додала:
– Ну навіщо ти, Оксано, з сестрою чоловіка сваришся? Вона ж така вразлива!
– Та я ж і не сварилася! То вона мене оббрехала!
Після того випадку мама чоловіка перестала нам допомагати. Сказала:
– Ви молоді, у вас руки-ноги є, самі впораєтеся. А Світлані важче – вона ніжна, не така витривала».
І от уже 3 роки ми живемо в орендованій квартирі. Діти ростуть, хочемо своє житло, але все дорожчає. А Світлана тим часом у новій кухні хвалиться:
– Мама мені нову техніку з Італії переслала. Із зарплати відклала, бо знає – я ж для дому стараюся!
Я слухаю й мовчу. Бо якщо щось скажу – одразу винна. Свекруха приїжджає раз на рік, і навіть не питає, як ми живемо. Привозить повні валізи подарунків – але все дочці й її чоловікові. Нам максимум шоколадку дітям. Якось чоловік не витримав:
– Мамо, чого ти так? Ми ж теж твої діти!
– Ти сильний, синку, ти чоловік. А сестра сама не потягне. От і допомагаю їй…
І тоді я зрозуміла: у деяких матерів – любов вибіркова. Вона не про справедливість, не про турботу – а про те, кого їм шкода більше. І нам, здається, не пощастило бути тими, кого шкодують.
Що б ви порадили в такій ситуації?
