21 рік, ну дитина ж, ще навіть університет не закінчила. Та вона давно аже мені розповідала, що серйозно закохана і має хлопця, з котрим хоче провести геть усе життя. Я питала, чого ж його не приводить. А вона обіцяла, що трохи згодом.

І ось нарешті цей день настав. Тиждень тому моя квіточка прийшла і зізналась:

Ось, коханий мені каблучку подарував, і я відповіла “так”, ми хочемо побратися вже восени. 

– Ну, приведи ж його, познайом нарешті.

 – Так, в суботу Влад до нас завітає!

Звісно, для нас це дуже серйозна подія.Готувалась я ретельно. Накрила чудовий стіл. Донька розповіла, які мій майбутній зять страви полюбляє. І ось молоді прийшли. Я відчинила і побачила величезний букет троянд.

 – Ти ж білі любила, так?

І тут я заціпеніла. Квіти тримав мій колишній однокласник Влад Гаврилов. Він до мене залицявся у школі, постійно квіти дарував.

 – А ти що моїм сватом станеш? Де твій син?

 – Та ні, я буду зятем!

Я мало на місці не впала. То коханий Олесі мій колишній кавалер. Щоправда, серйозного в нас ніколи не було. Але все ж. Йому ж 44 роки, ну куди таке годиться? Насилу я відсиділа увесь вечір і намагалась посміхатись. А врешті Влад ще й пожартував:

 – Ну, ти відмовила, а донька твоя – ні! Ще й так схожа на тебе! Я як побачив – серце відразу здригнулось!

Коли він пішов я вирішила серйозно поговорити з донькою.

 – Це ненормально і він старий.

 – Роби, що хочеш – а весілля буде! І згадай, це ти мене з ним і познайомила, коли я тобі змінні мешти на зустріч з випускниками приносила.

І скажіть, як мені бути. Я впевнена, що це помилка.От відчуваю, що він не доньку мою кохає, а просто хоче отримати своє. Бо ж ходив за мною всюди. Порадьте, як бути?