Все буде Україна

Тато покинув нас, коли я ще маленьким хлопчиком був. Мама дуже переймалась через це. Допомагала нам бабуся, вона й сиділа зі мною, доки ненька намагалась влаштувати особисте життя. А тоді, коли мені вже 11 виповнилось, вона привела в дім Миколу.Мама не могла натішитись, що в неї з’явився чоловік і зовсім не помічала, як він до мене ставився. Вітчим увесь час мене ображав і навіть руку підіймав. До неї він також погано ставився. Згодом я почав вмовляти вигнати його:

Ти кращого знайдеш, мамо!

 – Та що ти таке кажеш! Микола працює, він хороший. А кому я вже потрібна зараз?

Трималася вона за нього, все терпіла. Тож, аби всього цього не бачити, я поїхав на навчання вже після 9 класу. А згодом, так життя склалося, що мене  Харкова направили на роботу. Я погодився. Поїхав туди і дуже це місто полюбив, там своє кохання зустрів Аріну. Ми побралися, донечка в нас народилася. Все було чудово. З мамою спілкувалися телефоном, та бачилися вкрай рідко. Я мав ідеальне життя і все мене влаштовувало. Та війна внесла свої корективи. Під час чергового обстрілу я втратив дружину і тещу. Ризикувати життям доньки не міг. Тому зібрався і поїхав додому. Мама мене прийняла. Та Микола зовсім не зрадів. От лишень я тепер вже не беззахисний хлопчик, а дорослий чоловік. 

Ми прожили так рік, я роботу знайшов. А тоді ненька розповіла, що хвора. І я вирішив з нею серйозно поговорити:

 – Мамо, напиши заповіт чи дарчу на мене. Бо інакше ж Миколі квартира залишиться, він нас просто вижене!

 – Синку, я так не можу! Він мій чоловік, ми так багато років разом прожили. Згадай, він ж був тобі за тата!

 – Він жахливо до мене ставився, і тебе просто використовував. Невже він тобі дорожчий за рідну онуку.

  – А як він дізнається і піде?

 – То й нехай йде собі!

Я в розпачі, не знаю, як переконати маму. І як вплинути на цей процес. Порадьте, що ж мені робити?

"Як ви відчуваєте себе після цього? Оберіть емодзі, щоб висловити свої емоції. Це допоможе нам краще зрозуміти вас!" 💔, 😱, 😢, 😊