«... і що б не сталось пам'ятайте — Все буде Україна» ©

Все буде Україна

Мені 63 роки, я вже чоловік немолодий, але ще трохи підробляю. Був одружений два рази. З першою дружиною прожив 12 років, а з другої всього лише 4. У двох сім’ях я мав дітей.

Першу дружину залишив я сам, а друга дружина вчинила зі мною зовсім не по-людськи, навіть зараз згадувати сумно

Зараз мені 63 роки, я вже чоловік немолодий, але я ще трохи підробляю. Я був одружений два рази. З першою дружиною прожив 12 років, а з другої всього лише 4 роки.

Так склалося, що зі своєю першою дружиною я познайомився на весіллі у сестри. Красива дівчина була знайомою чоловіка моєї сестри і привернула мою увагу, в першу чергу, своєю щирістю та відвертістю характеру. До того ж, незнайома мені тоді дівчина теж проявила до мене якусь щиру симпатію. Ми продовжили спілкування і після весілля, потім я запропонував їй розписатися і створити сім’ю, вона погодилася.

Нам було добре разом, але, коли у нас з’явилися діти, то дружина перевела всю свою увагу тільки на них, а я залишився в стороні. У мене були чудові дві дочки. Зізнаюся, я їх теж дуже любив, але мені було прикро, що дружина мене перестала помічати. У повному нерозумінні один одного ми прожили ще кілька років, і я якось зустрів жінку, яка й стала моєю другою дружиною. Вона була молода, красива і цікавилася моїм життям, моїми справами, моїми успіхами і досягненнями по роботі. Саме тоді для мене було це дуже важливо, щоб мене помітили і любили.

А коли я сказав своїй першій дружині, що залишаю її, вона здалася мені абсолютно спокійною. Я навіть подумав, що у неї є хтось інший. Але, я напевно, тоді помилився, просто сам приділяв їй мало уваги, бо вона до цих пір живе сама. Мені, звичайно, було незручно перед дочками, але ми з дружиною вирішили, що нам краще не зустрічатися. Точніше сказати, саме з ініціативи дружини, я не спілкувався всі ці роки з рідними доньками.

По-перше, моя перша дружина сказала, що так буде краще для всіх. А по-друге, я одружився вдруге, і у мене у другому шлюбі з’явився син, якому я приділяв велику частину вільного часу. Але при цьому, моя мама, коли ще була, продовжувала підтримувати стосунки з онуками та моєю першою дружиною. Також я через неї передавав гроші дочкам і подарунки на день народження. Нехай від імені бабусі, але мені все одно було приємно, що я беру участь в житті моїх дітей.

Я не можу сказати, що жив щасливо, але роки були вже не молоді і я повністю поринув у свою роботу. Із другою моєю дружиною ми прожили всього лише 4 роки, так як вона знайшла собі нового чоловіка – молодого хлопця, а у мені просто сказала, що подасть на розлучення сама.

Так як у мене, на той час, була надто перспективна посада і висока заробітна плата, вона заявила прямо скільки я їй зобов’язаний, а також скільки ще буду винний своїй дитині. Але я не міг їй відмовити, це мій син, значить, я повинен допомагати. Але її новому чоловікові не хотілося, щоб я спілкувався з сином. Вони з дружиною домовилися, що він сам буде виховувати мого сина, як рідного. Що я міг зробити тоді? У моєї колишньої другої дружини досить владний характер, вона не хотіла й слухати мої доводи, не дослухалася до моєї думки коли ми жили разом, а що вже казати після того, як розлучилися.

Зараз мої діти дорослі, у них свої сім’ї і є вже свої діти. За всі ці роки вони навіть не поцікавилися: як мені живеться, може мені допомога якась потрібна. Так, я розлучився з їх мамами, але я ж їх рідний батько? Чому вони забули про мене? А може і не згадували зовсім?

У мене сьогодні вже зовсім не перспективна робота, та й грошей я за весь цей час не назбирав, так як весь час я віддавав більшу частину заробітку саме їм, своїм рідним дітям. А зараз просто хотів би спілкуватися з ними, їх сім’ями та родинами, і не бути самотнім. Але, напевно, я їм не потрібен? Ось так якось я прожив своє життя. Роки минули, мій час збігає, а й заговорити немає до кого.

 Ukrainians.Today 

Фото ілюстративне – globalpres.co.

Все буде Україна