У нас чудова сім’я. Коли ми познайомились я була звичайною дівчинкою з дуже бідної сім’ї. Та Максима це не зупинило, він завжди казав, що разом ми все подолаємо і гроші заробимо. Так і вийшло. Відразу ж після весілля ми разом до Німеччини поїхали, працювали на  заводі. Тоді повернулися і власний бізнес відкрили. Працювали цілодобово, але й результат мали.Минуло десять років, ми придбали власну квартиру, автівку і почали будуватися. Ми завжди допомагали родичам. А коли переїхали в будинок Максим віддав квартиру молодшій сестрі Галі. Вона обіцяла поступово віддавати гроші за житло частинами. Та за всі роки віддала лише 6 тисяч євро. Зараз в нас вже двоє дітей і донедавна все було добре. Ми з чоловіком продовжуємо багато працювати, та нещодавно йому раптово стало зле. Я думала, що він просто втомився, та швидку викликала. Минув місяць і нам повідомили страшний діагноз – в Максима рак. Йому відразу зробили операцію. Та все було не так просто, далі почалось довготривале і дуже дороге лікування. За два роки ми витратили на нього все що мали, продали автівку і втратили бізнес. Та гроші були й далі потрібні

Ось тоді я й згадала, скільком людям ми допомогли й почала дзвонити усім. Звісно, почала з зовиці. Та вона виправдовувалась, казала, що повернути борг ніяк не може.

 –  У нас такі проблеми, дітям репетитори потрібні! Чоловік не працює зараз!

 – Але ж Максим – твій рідний брат!

Мені дуже його шкода.

Далі я обдзвонила усіх, та ніхто не погодився нам допомогти. І я прийняла важке рішення. Вирішила продати наш будинок. Натомість знайшла невеличку однокімнатну квартиру, до якої ми переїхали усі вчотирьох. Та саме це дало змогу врятувати мого коханого. За рік медики в Німеччині поставили його на ноги. А ми мали знову починати з нуля.

Зараз я багато працюю, та заробляю досить непогано. Чоловік працює дистанційно, в нього доволі непогано виходить. І ось цьогоріч на свята мені подзвонила свекруха.

 – Приїжджайте до нас. Треба усім нарешті налагодити стосунки.

– Кому?

 – Нам усім.

 – То тепер ми вас потрібні, а коли в нас біда було, то майже не дзвонив ніхто? Ні, цього не буде, вибачте!

Не можна образу в серці носити!

 – Для початку нехай ваша донька хоч борг поверне, а тоді я подумаю!

Посварилися ми страшенно. Та я змінювати думку не збираюсь нізащо. Як на мене – таке пробачати не можна. А ви як гадаєте?