З Віктором ми познайомилися в інституті. Він мені відразу сподобався, хоча й був якимсь сором’язливим і не рішучим. Після отримання диплому ми відразу одружилися і пішли жити на орендовану квартиру. Через рік в нас з’явився синок. Чоловік ходив на роботу, а я сиділа з дитиною вдома. Якось, батьки Віктора навідались до нас у гості, вони й раніше до нас приїжджали, але цього разу вони почали серйозно говорити, щоб ми переїхали жити до них.
Так уже сталося, що батьки мого чоловіка постійно його опікали. Ходили в школу і сперечалися з тими, хто його ображав. Він ріс нерішучим і боязким. Він так і не навчився багато чому, що вміє будь-який інший чоловік. Він звик, що йому все дадуть батьки. І коли вони запропонували переїхати він майже відразу погодився.
Я не хотіла до них переїжджати, але після довгих суперечок поступилася, щоб бути хорошою і не йти проти волі батьків чоловіка. Насправді вони хотіли краще стежити за своїм сином. Ніби як я не в змозі його нагодувати, обіпрати і, взагалі, онук буде недоглянутий. Нічого доброго з цього не вийшло, суцільні суперечки і докори. Виявилося, що я не вмію готувати, неправильно виховую дитину, а прибираю взагалі, аби як.
Чоловік на ці докори не реагував, коли я йому щось намагалась сказати, він уникав розмови. Так тривало трохи більше року. Але в один прекрасний день, я сказала Віктору, щоб він вибирав – або я, або його батьки. Він не знав, що йому робити, відповідь він мені дав лише тоді, коли я почала збирати речі. Звісно, що з суперечками, але ми переїхали на орендовану квартиру, і цим самим зберегли нашу сім’ю.
Свекри зараз ставляться до нас холодно, але в нашу сім’ю більше не втручаються.
Фото ілюстративне – pixabay.