Ми жили в квартирі мого дідуся. В той час, як я забезпечувала сім’ю і все тягла на собі, мій чоловік таємно від мене купив квартиру і сказав, що там буде жити його мама.
Спочатку, після весілля, ми жили у його батьків. Життя там для мене легким назвати не можна було. На будь- які мої боязкі прохання мені відповідали: «Це наша квартира, а не влаштовує – речі збирай, і йди. Ти не вдома, щоб командувати».
Двері до нас в кімнату відкривалася в будь-який момент. Свекор і свекруха робили все, щоб черговий раз нагадати, що вони тут господарі. Я терпіла, міцно запам’ятавши урок – я не в себе вдома. Ми з чоловіком переїхали від свекрів 10 років тому. Мій дідусь захворів і потребував догляду. Я була в декреті, часу на дитину і діда цілком вистачало. Дідусь, в обхід мами і дядька, написав на мене дарчу на квартиру.
Дід ще живий – йому майже 80 років. Але живе він в будинку для літніх людей, сам так вирішив. Я його відвідую, кілька разів на місяць. Чоловік дуже неоднозначно ставиться до того, що квартира в моїй власності. А кілька років тому його «відпустило». І тоді ж він почав приносити додому в два, а то і в три рази менше грошей, ніж раніше. Мені б тоді насторожитися, але я звикла йому вірити.
Свекруха, 7 років тому залишившись вдовою, піддалася на умовляння старшої дочки, продала свою квартиру і переїхала в якесь маленьке містечко, де житло значно дешевше, віддавши різницю в ціні доньці на житло.
Чоловік тоді дуже пошкодував, що відмовився від батьківської спадщини з користь матері. Зараз мати чоловіка хворіє. Від її будинку до лікарні дуже далеко і вона вирішила перебратися «ближче до цивілізації». Але – не до дочки, та їй відразу відмовила, а до нас, як я думала. А що ще я могла подумати, побачивши її з сумками на порозі? Знайома ситуація – приживалка в чужій хаті. Як я колись. Мені про майбутній переїзд ніхто не сказав. І її поява на порозі стала для мене неабияким сюрпризом.
Чоловік почав виправдовуватися:
– Ми ж колись жили у мами, нехай тепер вона у нас поживе!
Жили? Ми там жили? Не знаю, як чоловік, а я там виживала, і в цьому не останню роль відіграла його мама. Сільки «приємного» я вислуховувала майже щодня. Згадувати противно. І я повинна була терпіти цю жінку в своїй квартирі? Приблизно так я їй і сказала. Дозволила переночувати у нас – не гнати ж проти ночі, і порадила поїхати до дочки, прямим текстом сказавши, що я їй не рада.
– А з чого ти взяла, що я до доньки поїду? Я буду жити в квартирі сина. Коли будинок здадуть, – «утішила» мене свекруха. Я спочатку не зрозуміла – яка квартира сина? Що за така нерухомість є у мого чоловіка, про яку я не знаю?
Чоловікові вже не було куди викручуватися і він зізнався, що купив квартиру. Вірніше, взяв однокімнатну квартиру в кредит, який уже майже сплатив.
У нас дочка-школярка. Заняття з англійської мови, шкільні потреби (підручники, подарунки, ремонт, охорона, форма), продукти, комуналка – останнім часом майже все це було на мені. Поки мій чоловік брав гроші з сім’ї на свою квартиру.
Я ошелешена. Чому чоловік не сказав, що збирається зробити таку покупку? Чому не порадився? Ми б розподілили поточні витрати так, щоб на мій гаманець не звалювалося забезпечення сім’ї. Виходить, борг за квартиру він виплатив за мій рахунок. Питаю – а на матір чому не оформив? Раз так любиш?
– Ага, щоб вона все сестрі віддала? Оце вже ні, – зволив відповісти чоловік.
Після розмови з чоловіком, я дала їм з матір’ю півгодини, щоб покинути мій будинок. Чоловік брехав кілька років, а зараз плоди моїх праць хоче віддати матері! Поселити її в квартиру, заради якої я надривалася, забезпечуючи сім’ю.
Я збираюся подати на розлучення і поділ майна. Я поділю цю квартиру. За ці гроші з’їздимо з донькою, відпочинемо. Я адже 3 роки у відпустці не була – все працювала, щоб сім’ю годувати. Я це заслужила. Але я і досі не можу оговтатися від того, що зробив мій чоловік.
Фото ілюстративне – deseret.
