Минулої зими мої діти занедужали і чоловік теж. Я не встигала все зробити сама. В квартирі було брудно, холодильник пустий. Мені відразу зателефонувала свекруха:
Минулого року, а це якраз було взимку мої діти якось занедужали. Чоловік також. Я одна вистояла якось, сама не розумію, як мене минуло, але на лікарняний пішла, звичайно, щоб піклуватися про всіх своїх рідних людей. Якщо коротко: я однією рукою помішувала курячий бульйон, а другою поїла всіх малиновим чаєм з медом та калиною. Свекруха тоді відразу зателефонувала мені, поспівчувала, звичайно ж:
– Я б приїхала, допомогла, але, сама розумієш: у мене робота, до Нового року всього декілька тижнів залишилося, гроші мені дуже потрібні зараз. Не можу я просто вихідний лишній взяти, втрачу дуже багато грошей. Ти там давай, тримайся!
– Дякую, – мало не заплакала я, зворушена її останньою фразою, якось так сумно стало після цих слів.
– Але я ж нормальна людина, так що допомога від мене буде. Чекай!
– Не потрібно, я сама, – відповіла я свекрусі, адже думала, що вона це все сказала просто так, для слова.
– Потрібно, доню, потрібно. Добре, давай, чекай дзвінків! Давай.
Яка допомога? Яких дзвінків чекати? Все було незрозуміло якось для мене. Але, знаючи матір свого чоловіка Ольгу Василівну, вона явно щось задумала там собі. Інакше вона не вміє і я це знаю. Плюсом було те, що приїжджати моя свекруха не збиралася до нас зовсім і я вже це зрозуміла. Вона дуже охайна людина, не хотілося червоніти перед нею за неприбрану квартиру і пустий холодильник вдома.
Я не встигала навести порядок, адже поки приготувала чай чоловікові, діти розсипали всі іграшки по кімнатах, поки зібрала іграшки, усі в фарбі, бо вони малювали. У мене вже зовсім не було сил.
За два дні до дзвінка свекрухи звичайним сніданком, обідом і вечерею для мене з чоловіком стали напівфабрикати: пельмені, вареники, макарони з сосисками та яєчнею. На каші, омлети і супчики дітям я ще якось знаходила сили.
Хвилин десь через 30, точніше не скажу, після дзвінка Ольги Василівни мій телефон задзвенів знову, сповістивши про вхідний дзвінок.
– Добрий день! Мене звуть Олена, я – менеджер кафе. Вам зараз зручно розмовляти?
– Доброго дня. Так, зручно.
Кафе мені це добре відоме, адже ми всією сім’єю часто туди ходимо. І просто так, пообідати, і всі свята там відзначаємо, воно близько біля нас.
– Щовечора протягом тижня, починаючи з сьогоднішнього дня, до вас буде приїжджати кур’єр з готовими гарячими вечерями. Всі страви підібрані з урахуванням віку дітей. На який час призначити доставку? Все вже оплачено.
Я ледве відповіла, для мене це було неочікувано.
Не встигла я прийти в себе, як мене ощасливив ще один дзвінок. Менеджер клінінгової компанії повідомила, що мені оплатили виїзне прибирання квартири. Так само була озвучена умова виїзду: залишити заявку напередодні.
Що творилося у мене на душі. Я набрала Ольгу Василівну, щоб щиро їй подякувати, але й слова сказати не змогла. Мовчки заплакала в телефон.
– Ну що ти, доню, все добре буде. Всі дітки хворіють, тобі треба тільки почекати. Озирнутися не встигнеш, як вони по садках розбіжаться, виростуть дуже швидко. Ось тоді тобі трішки легше стане. Не розкисай там у мене, зберися, думай про майбутнє. Одужуйте там швидше, а новорічні свята проведемо у мене, я все приготую сама і подарунки вам теж.
– Дякую!
– Не варто. Я не зробила нічого особливого. Все, цілую, побачимося. Якщо вже зовсім не під силу буде – телефонуй мені. Передавай діткам та синові привіт від мене!
Вечері були дуже смачні, дівчинка привітна з клінінгу – старанна. Чоловікові та діткам ставало краще з кожним наступним днем. Я зрозуміла, що ми не одні, у нас є надійна опора та підтримка у непростий час. Мені дуже пощастило зі свекрухою. Тепер я маю другу маму, хорошу та турботливу людину.
Фото ілюстративне – hi.in.
