Вчора ми святкували мій 35-й день народження. Так як я ще не одружений, то всі хором бажали мені якнайшвидше знайти свою
половинку і створити родину. Я приймав привітання, але розумів, що це станеться не скоро. І зовсім не тому, що я завзятий холостяк, ні.
Просто я закохався в дівчину, яка є дружиною мого найкращого друга.
Я маю кращого друга. З Валерієм ми дружимо ми давно, більше 15 років. Пройшли разом, як то кажуть, і вогонь, і воду, і все, що
належить.
Але 10 років тому мій друг зустрів свою любов. Здавалося б, порадій за одного і влаштовуй своє особисте життя. Ось і я так спочатку
вирішив: «Якщо Валерій, нарешті, заспокоївся, пора і мені». Але щось пішло не так. Спілкуючись з його нареченою, я раптом зрозумів,
що і мені вона подобається теж. Причому, «чим далі в ліс, тим більше дров», як то кажуть.
Ми частенько проводили час всі разом, спілкувалися, гуляли. Через рік Валерій і Аліна вирішили одружитися. Почесну роль свідка на
весіллі, природно, відвели мені. Я був радий, що у мого друга все налагоджувалося. Але десь в глибині душі я розумів, що ніколи не
зустрічав дівчини, кращої за Аліну.
Але я твердо вирішив для себе, що сховаю свої почуття кудись глибше, і не заважатиму щастю свого кращого друга. Валерій і Аліна
одружені вже 9 років, у них двоє дітей. Вони жодного разу не розходилися, і Аліна жодного разу не збирала валізи зі словами: «Все! Я
їду до мами».
Загалом, зразково-показова сім’я. Ми досі дружимо і я частенько буваю у них в гостях. І кожного разу, я дивлюся на Аліну і думаю: «Я
хочу, щоб вона була моєю дружиною!». Але ніяких спроб по руйнуванню сім’ї не роблю, і навіть не збираюся. Я багато разів пробував
знайомитися з дівчатами і навіть кілька разів у мене починалися відносини. Але потім я розумів, що не хочу пов’язувати життя ні з ким,
крім Аліни.
А з огляду на той факт, що вона дружина мого друга, я твердо вирішив, що буду до кінця днів в гордій самоті. Може, я не маю рації, а
можливо і так. Не знаю. Але ламати життя найкращого друга і коханої жінки мені не хочеться. Що з цього всього вийде невідомо.
Кажуть, на чужому нещасті щастя не побудуєш.
На святі були і мої найкращі друзі – Валерій і Аліна, вони щиро бажали мені щастя, такого, як у них. І навіть не здогадувалися, що
твориться в моїй душі.
Мабуть, мені краще виїхати куди-небудь за кордон. Якщо я не зміг її забути за 9 років, то не знаю, чи колись взагалі мені це вдасться.
Фото ілюстративне – freepik