На нашому весіллі майже все село гуляло. Родичі несли дорогі подарунки, а сусіди великі гроші. З чоловіком я вже живу 17 років. Свекри мої дуже хороші та добрі люди, постійно горнуться до мене.
Зі своїм чоловіком я живу вже цілих 17 років, виховуємо з ним трьох діток. Воно в цих роках наче й недоречно про кохання писати, подумають про мене люди, а я саме з нього почну.
Любов у нас спалахнула ще в ранній юності, в молоді роки. Тільки одне одного й бачили, інший світ наче й не існував для нас в ті часи. За матеріалами
Якими щасливими ми з ним були! Вродою нас Бог не обділив. Обоє веселі були, життєрадісні такі. Одружилися. На нашому весіллі майже все село гуляло. Стільки хороших слів та побажань пролунало в нашу адресу! Здавалося, що свято в нашому житті буде завжди.
Так і велось. Але тільки перші кілька років. Гарно жили. А тепер… Загубив кохання мій чоловік, проміняв на сивеньку. Чому почав випивати? Якось оце недавно був зовсім спокійний, друзі саме кудись завіялися, то поговорили ми з ним по-хорошому, щиро. Каже, люблю я тебе, дітей також люблю, але ж якось так життя пішло, що немає в ньому радості. Усім, відповідаю, нині нелегко, але ж маємо роботу, хліб і до хліба, дах над головою. А які діти у нас гарні. Давай, кажу, кудись поїдемо вдвох. Знайдеться кому за дітьми нашими приглянути. Хіба, доводжу, сивенька та — радість? Пригорнув мене до себе так щиро…
А через день-два усе пішло по-старому. Приходить додому знову веселий — зовсім інша людина. Відразу шукає причину якусь, щоб посперечатися зі мною. І слів не добирає, — перед дітьми незручно. Може, хтось подумає, що виховання у нього таке. Аж ніяк. Батьки — сільські інтелігенти, щирі та дуже приємні люди. Самі сумують, що із сином таке коїться. Та й чоловік має освіту — закінчив технікум. Працює шофером, раніше його дуже цінували на роботі, а тепер…
Кажу йому: схаменися. Чим живеш? Раніше і в Київ вибирались у музеї, кіно. Книжки купували якісь цікаві. Тепер ніщо його не цікавить зовсім.
Що робити? Розлучитися? Фінансово я зараз зовсім незалежна жінка, старший син уже хороший помічник. Але зізнаюся: люблю я його щиро й досі.
Зберегло серце те хороше, що колись було. Гляну на нього, коли він поруч і до друзів в гараж не бігає, і тепло стає на душі. Та й 17 років прожили разом. Рідним він мені став, дуже рідним…
Оксана Л.,
Менський район Чернігівської області.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
