На новорічні свята мама запросила до себе мене з чоловіком і свекрів моїх. Вона готувалась старанно, накрила гарний стіл: салати, котлети, биточки, запечене м'яско, голубці та запіканка.
Мої тато й мама – найкращі батьки, незважаючи на те, що вони ніколи не мали великого бажання до накопичення грошей. Для них це
щось незрозуміле, це не для них: купувати в квартиру багато нової непотрібної техніки і меблів, які припадатимуть пилом, закуповувати
гори непотрібного одягу і багато їжі в кладовку на потім.
Скільки себе в дитинстві пам’ятаю – основна частина їх заробітку йшла на різні наші захоплення: ми з батьками багато подорожували,
побували в горах і на море часто їздили, щоразу в інше місце і відпочивали в наметах. Я вдячна батькам за моє насичене, дивовижне
дитинство, якого не було в моїх навіть багатих друзів.
Так, у мене пізніше за всіх моїх однолітків з’явився і комп’ютер, і телефон. Але я абсолютно не сумувала з цього приводу, і нікому не
заздрила, бо більше чекала нових походів і пригод, ніж всі ці такі “потрібні” речі для моїх друзів. Моя мама – медсестра в поліклініці, а
тато – звичайний працівник на заводі, зовсім не багаті люди, правда? Але наше сімейне багатство не в грошах, а в душевній теплоті, любові і повазі один до одного.
Майно моїх батьків – невелика двокімнатна квартира на околиці міста, скромні меблі і старенький татів автомобіль, на якому ми
стільки чудових міст нашої країни об’їздили.
Завдяки сімейним подорожам і відмінному навчанні в школі, я легко вступила навчатися за напрямком туризму, в загальному, про що і
мріяла. Там же я познайомилася з моїм майбутнім чоловіком Дмитром, хорошим хлопцем, який вибрав навчання теж за своїм
покликанням. Батьки хотіли прилаштувати його кудись з фінансів, але він відмовився. Мені подобалося, як він мене уважно слухав,
коли я розповідала йому про подорожі, а потім він сказав: «Так, це неймовірно, а я з батьками тільки в Туреччину на пляж їздив. Щороку
одне і те ж. А я вдома глобус крутив, мріяв про інші країни. А, насправді, і свою країну не побачив ще у всій її красі».
Коли я познайомилася з його батьками, я все зрозуміла: вони просто справжня корінні жителі міста. Свекруха – бухгалтер, свекор –
начальник великий на підприємстві. У мами Дмитра залишився старий радянський вираз: «дістати». Здавалося б – немає зараз
дефіциту особливого, купити все можна, йди та купи, але, ні – треба дістати, як у сусіда, тільки ще й краще. Всього добра в будинку –
гори, на найдорожче кредити взяті, то, що набридло – продається. І мама Дмитра всім хизується, вважає все це величезним щастям. А
щорічні виїзди до Туреччини – нічого інше, як для знайомих все робиться, щоб вони бачили й заздрили. Біганина по ринках і лежання
на пляжі – ось мета поїздок і межа мрій родини Дмитра.
Весілля, як такого, у нас не було – посиділи в ресторані з парою друзів і батьками. На той момент ми вже закінчили навчання. На
весіллі батьки особливо не спілкувалися, свекруха всім виглядом висловлювала своє невдоволення моїми небагатими батьками, а
свекру було не до спілкування – він поїдав всі страви на столі. Мої мама і тато просто мовчали, поводили себе спокійно, коли свекруха
стала розповідаючи, що вона купила, дістала і принесла в будинок. Навіть мій чоловік соромився її такої розмови.
Потім ми стали орендувати квартиру, стали працювати, життя пішло своєю чергою, з батьками ми бачилися рідко. Але на новорічні
свята моя мама покликала до себе: нас і свекрів. Мовляв, що ми як не рідні, такі свята, треба відзначити усім разом, поспілкуватися зі
сватами. Свекруха приїхала в своєму дусі: червона рибка, ікра, мовляв, це дефіцит зараз, а так весь стіл готувала мої мама з татом.
Реакція свекрів на нашу домашню обстановку була не дуже хорошою, вони кривилися, посміхалися та перешіптувалися. Ми з
чоловіком відчували себе ніяково при цьому.
А потім мій тато встав і сказав приблизно такі слова: «А давайте піднімемо келихи за багатство. Тільки не те багатство, яке в гаманцях і
банках, а за духовне. За те що ми живемо, дихаємо, влаштовуємо собі маленькі свята і великі пригоди в житті!». Я дивилася на реакцію
свекрухи – вона ніби як чайник скіпала. Вона стала мінятися на очах, я думала, що вона зараз почне щось говорити недобре. Так і сталося.
Вона встала і каже: «Про яке багатство ви говорите? Подивіться на своє житло – це ж печера. Меблі всі старі, сидите на табуретках, а
не на стільцях. Ви що, не можете кредит взяти, щоб кухню оновити, техніку якусь нормальну купити? Невже не соромно так жити? На
що ви гроші витрачаєте? На походи непотрібні дитячі в наметах? І що ви маєте після цього? Спогади? Так вас же соромно комусь
показати – сваха он сидить в старомодній сукні. Мені неприємно у вашій печері сидіти, і куди нас тільки запросили? А ще наш син з
вами поріднився!». І все в такому дусі. Свекор їв і підтакував. Мій чоловік вже не витримав: «Мамо, а ось з цього моменту – вставайте з
батьком і йдіть додому. До побачення.”.
Вони пішли, а між нами запанувало мовчання. Тато розгублений, мама теж. Але чоловік мій сказав: «Вибачте мене, будь ласка, за моїх
батьків, мені завжди було ніяково за їх погляди на життя. Як сказав хтось із класиків – не соромно бути бідними, соромно бути
дешевими. Ось у мене батьки саме такі – одні вихваляння, порожні слова і нічого більше. А вашій дочці я дуже заздрю - яке у неї
щасливе дитинство з вами було. Не те, що у мене. Ви – чудові, я вас дуже люблю!». Підійшов і поцілував моїх тата з мамою.
Як же я обожнюю свого чоловіка Дмитра. Як добре, що він не схожий на своїх батьків. Я звісно, хвилювалася трохи – як він тепер зі
своїми батьками спілкуватися буде. Ну нічого, спілкується, правда коротко і по справі. Вони все одно вважають, що праві вони. Ну і
нехай, дорослих людей не переробити і не переконати. З батьками чоловіка я теж спілкуються, ми ж родина. І все одно мої батьки найкращі!
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне – tvnet.lv.
