«... і що б не сталось пам'ятайте — Все буде Україна» ©

Все буде Україна

На виписку по мене приїхала подруга. А ввечері з роботи приїхав чоловік. Він запитав – що я тут роблю. Дістав з гаманця дві тисячі гривень, поклав переді мною і сказав щоб я збиралася до батьків.

На дитину він навіть не глянув

До народження дитини я працювала у свекрухи в магазині. Офіційно оформляти вона мене відмовилася, типу – «родичі ж, не ображу
ні зарплатою, ні відпускними». Два роки я її сантехнікою торгувала, без свят і вихідних, потім зрозуміла, що чекаю дитину. Вона мені і
декретні обіцяла, і всі належні виплати. Я, звичайно, їй повірила.
В декрет я не йшла, працювала я аж до народження дитини. Хоча просила свекруху знайти другого продавця, бо з кожним днем
працювати мені ставало все важче.
У чоловіка є сестра, але стосунки у них прохолодні. Вона не дуже добре ставиться до своєї сім’ї і вважає за краще проводити час з
сім’єю свого чоловіка. Ми з Мариною були знайомі, навіть листувалися іноді в соціальних мережах. І я можу сказати, що зі мною вона
спілкувалася частіше, ніж зі своєю матір’ю.
Коли Марина дізналася, що я працюю на її матір, вона порадила мені бігти і розповіла, що сама кілька років була на моєму місці –
працювала без вихідних і свят. А коли вона вирішила звільнитися, вони з матір’ю посварилися. А потім підвернулася я, наївна і
довірлива, і свекруха мною скористалася.
В лікарню народжувати дитину я поїхала прямо з магазину. Я зателефонувала свекрусі, але вона відповіла, щоб я не сміла закривати
магазин і допрацювала до вечора. Сама вона приїхати відмовилася – сиділа на манікюрі.
Я подзвонила чоловіку, повідомила йому, що їду в лікарню, і попросила привезти мені мою сумку. Там все необхідне для мене і для
дитини. Чоловік погодився, я викликала швидку і стала чекати.
Коли я народила сина, я подзвонила свекрусі, думала, що вона зрадіє. А вона почала мене звинувачувати в втраченому прибутку і
безвідповідальному ставленні до магазину. Слова про внука вона пропустила повз вуха.

Саме в той момент я зрозуміла, що в її магазин я більше не повернуся. Чоловік до мене не приїхав, сумку мені привезла його сестра
Марина. І то, не мою, а сама все купила. Вона привітала мене з народженням дитини. Але у неї бігали очі. Я почала розпитувати, вона
махнула рукою – мовляв. я все одно все дізнаюся.
Я дізналася від Марини, що мій чоловік став на сторону своєї матері – на його думку, я не повинна була закривати магазин.
– Послухай уважно. Випишешся – не повертайся в цю сім’ю. Не потрібна ти їм. Їдь до мами. Клянуся тобі, якби можна було офіційно
відректися від сім’ї, я б давно це зробила. Мій брат з пелюшок під материної дудку танцює, навряд чи щось змінилося з твоєю появою,
– сказала мені Марина.
Я їй не повірила. Вирішила, що вона мені заздрить, що сама хоче стати ближче до своєї мами і брата. Дзвінок свекрухи я вважала
непорозумінням. Досі не розумію, що на мене найшло. Я прямо сказала Марині, що не вірю їй, а вона пішла, окинувши мене на
прощання сумним поглядом.
Чоловік до мене так і не приїхав. На виписку по мене приїхала подруга. Чоловіка вдома не було. Як не було ні коляски, ні ліжечка, ні
дитячого одягу – але ж ми все це купували.
Я поклала дитину на нашу ліжко, розібрала сумку, що мені привезла Марина. Своєї сумки, яка лежала зібрана вдома, я теж не
знайшла, а там були деякі дрібнички на дитинку.
А ввечері з роботи приїхав чоловік. Він запитав – що я тут роблю. Дістав з гаманця дві тисячі гривень, поклав переді мною і сказав щоб
я збиралася до батьків. На дитину він навіть не глянув.
Я була ошелешена, питала – що трапилося. А сталося те, що я підвела його маму. Марина була права. А ліжечко, коляска і речі нашої
дочки були продані. щоб відшкодувати свекрусі простий магазину. Адже я не попередила, що мене не буде кілька днів, а вона не
встигла знайти мені заміну.
Я намагалася достукатися до розуму чоловіка, адже я пішла народжувати нашу дитину! Він не став мене слухати, відмахнувся. Типу,
йому мама все розповіла про мої шури-мури з вантажником, так що не факт, що дитина його.
Я зібрала свої речі, забрала дитину і поїхала на вокзал. Я подала на розлучення і аліменти, чоловік – зустрічний позов на оспорювання
батьківства. Коли він переконався, що дитина його, то почав просити вибачення і звинувачувати у всьому свою матір. Я відмовилася
його навіть слухати, як він колись мене.
Ми з дитиною живемо у мами. Колишній чоловік часто приїжджає, привозить нам гроші та іграшки. З Мариною ми помирилися, вона
мене пробачила, хоча я так перед нею винна. Іноді вона приїжджає до мене і до племінника в гості.
Фото ілюстративне – ngs555.
Джерело

Все буде Україна