Не встигли ми з поминального обіду прийти, як я застала невістку, котра безсоромно рилась в бабиних речах
Він зовсім не допомагав нам фінансово і врешті навіть провідувати перестав. Саме тому бабця стала для нас найближчою оборою і другом.
Усі теплі дитячі спогади в нас пов’язані саме з рідненькою. Згодом ми повиростали, поїхали на навчання. Бабусю провідували, коли вдавалося. А тоді мама допомогла нам придбати квартири. Спочатку одружився Ігор, а згодом і я пару знайшла. Кожен мав власне життя. Та якось брат мені подзвонив:
– Ми вирішили продати квартиру!
– Чому, а де жити будете?
– Поки у бабусі. Вирішили вкласти гроші, взяти квартиру під забудову.
– А вам не страшно все втратити?
– Нічого. Ми ж не можемо завжди жити в однокімнатній, а знайшли дуже гарний варіант трикімнатної та не дорого. Лишень треба зачекати чотири роки.
Вони переїхали до бабусі. Я сподівалась, що це навіть добре, адже вона не молода, потребує підтримки й допомоги. Та натомість вже за кілька місяців рідненька почала скаржитися, що їй важко, адже доводиться готувати й прибирати для всіх. Я неодноразово пояснювала братові, що так не можна, тим паче, що вони живуть у старенької та навпаки мають бодай намагатися їй віддячити. Та все марно.
А тоді бабуся почала хворіти. Я провідувала її час від часу і бачила, що невістка жахливо доглядає її. Якось я не витримала:
– Невже у вас зовсім совісті немає? Живете в неї, а доглядати не хочете?
– То забирай собі стару! Ми не проти!
– Ну ви й схитрували! Собі й квартиру й будинок, а мені – бабусю!
Та я надто любила бабусю і не могла стояти осторонь, я забрала її. Мені було приємно доглядати рідненьку. Витрачала чималі кошти на її ліки, хай як складно фінансово мені було. Ігор мені зовсім не допомагав. Ще рік вона прожила у мене, якоїсь миті мені навіть здавалось, що їй стає краще. А тоді раптово небеса забрали нашу бабусю. Я влаштувала похорон і поминки, всі рідні приїхали.
І ось не встигла я повернутися з обіду додому, як застала невістку, котра рилась в бабусиних речах.
– Що ти шукаєш?
– У неї було дещо наше.
Врешті вона знайшла теку з документами й грошима.
– А чого це ти їх забираєш?
– Нам треба. Будинок переоформити.
– Як візьмеш – я поліцію викличу. Ви грошей на ліки не давали, поводились з нею жахливо.
Я вигнала невістку, як поганого пса. Вона страшенно образилась. Наскаржилась Ігорю. Він на мене неабияк наїхав. Та коли я побачила документи – дуже здивувалась. Бабуся залишила будинок саме мені, вона оформила заповіт. Тепер я не знаю, як бути – виганяти брата з невісткою чи ні? Чи може поділити все порівну? Ви б як зробили?
"Поділіться своїм настроєм після прочитання! Яке емодзі найбільше відповідає вашим почуттям зараз?" ❤️, 😠, 😢, 😄 — виберіть те, що резонує з вами!
